Таємниця Чарівної отруювачки

Щоб виправитися, зараз вам слiд збрехати, що це через те, що я – непересiчна людина i тому дуже вас зацiкавив. Вiд подiбноi вiдповiдi я маю зашарiтися i, зовсiм втративши голову вiд ваших чарiв, добровiльно здатися на милiсть переможницi.

– Ще чого! Я маю на увазi, що застосую до вас своi, як ви сказали, «чари» хiба що на смертному одрi. Але нiяк не як не ранiше.

– Яке полегшення! – вдавано зiтхнув дворецький.

– А ви, я бачу, добре обiзнанi в тому, як зазвичай дiють слiдчi?! Що, мали можливiсть спiзнати це на вашiй власнiй дорогоцiннiй шкурi? – «спiвчутливо» поцiкавилася Анна.

– Ай-яй-яй. Це менi за те, що назвав вас неледi. Добре. Винен. Як натура благородна, одразу прошу за це пробачення i пропоную укласти перемир’я.

– З якого це дива? Хiба що, коли ви вiзьмете своi слова назад.

– Краще я зроблю вигляд, що не почув вашоi великодушноi пропозицii. Просто нiчого не кажiть! Інакше-бо ми посваримось ранiше. нiж дiйдемо до сутi. Це взагалi не виховано – переривати спiврозмовника… Значить, ви таки прийшли? Хоча, загалом, я в цьому анi секунди не сумнiвався.

– Так, я прийшла, але дуже ненадовго. Я просто подумала, що ваша iнформацiя може бути корисна для реставрацii замку…

– І, звiсно, головним чином для того, щоб задовольнити вашу безмежну цiкавiсть. Я вгадав?

Анна вирiшила за краще промовчати, так як саме цiкавiсть i була головною причиною ii появи тут. Дiйсно, Анну надзвичайно iнтригував цей нахабний дворецький.

Вiн цiкавив ii навiть бiльше, нiж вона ладна була собi зiзнатися.

– Ну що ж, можливо те, що я вам розповiм, справдi мае деяку iсторичну цiннiсть, а також певне вiдношення до цього дому… – казав, тим часом, Кларенс Мейрон. – Нещодавно, впорядковуючи (вiн вклав у це звичне слово трохи iнший змiст) книжки у бiблiотецi, я випадково натрапив на один цiкавий екземпляр, який, якщо не помиляюся, датуеться дванадцятим столiттям. Якщо простiше – це дуже стара рукописна книга.

Писана ще латиною. Я трохи знаю цю мову, як це не дивно для звичайнiсiнького дворецького. Тож я взяв на себе смiливiсть перекласти ii. У нiй йдеться про iмператрицю Вiзантii Феофано. Книжка мае влучну назву – «Чарiвна отруювачка». Подii, зображенi в нiй, справдi мали мiсце багато вiкiв тому. Загалом, ця книга дуже вiдрiзняеться вiд решти вiдомих нам iсторичних книжок i в дечому навiть суперечить офiцiйнiй версii того, як розгортались подii.