Риль. Любов дракона

Нехай лаеться, нехай читае нотацii, аби забрав звiдси, подалi вiд незрозумiлих драконiвських iнтриг i королiвських аудiенцiй.

Екiпаж старанно повз вгору по крутих вулицях, пiднiмаючись все вище i вище над морем. Попереду казковим тортом виступав королiвський палац.

Риль з цiкавiстю розглядала мiсто. Його жителi явно любили яскравi кольори, лише стiни будинкiв були складенi з бiлого каменю. На iх фонi вiконницi, пофарбованi у всi кольори веселки, виглядали по-святковому. Здавалося, мiсто живе в ритмi вiчного карнавалу.

Екiпаж зупинився бiля вигадливо прикрашених ворiт, що вели в круглий внутрiшнiй двiр палацу. Риль, скорiше нетерпляче, нiж увiчливо, допомогли вибратися з екiпажу. Капiтан поспiшив до парадного входу, гiгантськими кроками мiряючи площу внутрiшнього дворика.

Праворуч i лiворуч вiд ворiт височiли двi башти-близнюки. З боку двору iх стiни були вистеленi батогами з великим темно-зеленим листям. Сам двiр виявився невеликим, викладеним пласким бежевим каменем. З усiх його сторiн блищали високi, двостулковi вiкна триповерховоi будiвлi палацу, складеного з бiлого, як i все мiсто, каменю.

За формою вiн утворював пiвколо, вiдрiзаний вiд навколишнього свiту величними воротами веж. Самi вежi, побудованi з нiжно-рожевого каменю, надавали будiвлi романтичного вигляду.

Дiйшовши до сходiв, що вели до парадного входу до палацу, Аскерт щось тихо вимовив гвардiйцям, що стояли на вартi, старший махнув рукою: «Проходьте».

Капiтан озирнувся, скорчив незадоволену гримасу на Риль, що ледве пленталась.

– Потiм все розглядати будеш. Нас чекають, – промовив, пiдхоплюючи дiвчину пiд руку.

Вони мчали по коридорах палацу з явно непристойною для цих стiн швидкiстю. Риль лише мигцем встигала помiчати ошелешенi погляди придворних, що траплялися на iхньому шляху. Але ii увага цiлком була поглинута багатим оздобленням iнтер'ерiв. Тут було на що подивитися. Мiсцевий король, очевидно, не жалкував грошей на обстановку свого палацу. Дорогi меблi, численнi дзеркала, мармуровi статуi, важкi пишнi портьери, розписнi стелi, картиннi галереi, словом, палац мiг без удаваноi скромностi носити свою горду назву.

Ось тiльки всiй цiй пишноти чогось не вистачало або щось заважало.

Може, не з першого погляду, але трохи пiзнiше ставало зрозумiло, що у всiх цих прикрасах, щедро налiплених на стiни, стелi, вiкна, дверi, колони i сходи немае жодноi прямоi деталi або кута. Все навколо заполонили округлостi, хвилястi лiнii, закрученi спiралi, овали i кола.