Риль. Любов дракона

Раптово бiчнi дверi праворуч вiд трону рiзко вiдчинилися, i в зал стрiмко увiрвався Харзер. Вiн змiнив матроську форму на химерний костюм оранжево-червоного забарвлення. На його пишному комiрi розмiстилася цiла ювелiрна виставка каменiв. Красеня супроводжувала свита з двох молодцiв, чий одяг був трохи бiднiший, нiж у iхнього ватажка, зате гордовитий вираз його обличчя вони копiювали з абсолютною точнiстю.

Серце Риль стислося вiд передчуття неминучоi бiди. Вiд цього пихатого виродка вона не чекала нiчого хорошого.

Кинувши зневажливий погляд на дiвчину, Харзер пiдiйшов до трону, вклонився королю.

– Мiй вiнценосний брате, дозволь дiзнатися, з якого часу в нашому королiвствi дають прийом темним, та ще й нагороджують?

Обличчя короля витягнулося вiд подиву.

– Темним? – ледь чутно прошелестiло по залу.

– Темним, – злорадно посмiхнувшись, кивнув Харзер, – або наш вельмишановний капiтан не розповiв тобi, де ми зустрiли цю юну особу?

Судячи зi скреготу капiтанських зубiв, справдi не розповiв, вирiшив приховати.

– А зустрiли ми ii на кораблi Аграли, правда, капiтане? – ласкаво запитав Його Високiсть, з переможним виглядом оглядаючи присутнiх у залi.

– Правда, – Аскерт скривився, але на вiдкрите протистояння не пiшов. Що ж, принаймнi вiн спробував врятувати Риль, i це робило йому честь. Нехай вiн i давав обiцянку, що гостю не переслiдуватимуть, як темну, на жаль, його слово порвали на дрiбнi клаптики, плюнули i розтерли по пiдлозi. На цiй палубi вiн не капiтан, i морськi закони честi в палацi нiчого не значать.

– Темна, – повторив король, i на його обличчi промайнула гамма почуттiв вiд подиву, презирства до страху. Вiн навiть ноги пiдiбгав пiд себе, немов у залi з'явилася небезпечна комаха. Дворецький, нахилившись, знову щось пристрасно зашепотiв йому на вухо.

– Темним немае мiсця в нашому королiвствi, – погляд його величностi дивився крiзь дiвчину. У цей момент вона перестала для нього iснувати, зате його брат дивився на Риль з неприхованим торжеством.

«Ось i спорталилися, – пронеслася в ii головi панiчна думка, – а як все добре починалося»!

Темнi були завжди i в усiх свiтах. Кожен маг хоч раз у життi стикався зi спокусою перестати пiдтримувати рiвновагу i стати на сторону сил руйнування. Але не тiльки маги шукали собi заступництво у темряви. Спокуса завоювати владу, багатство за допомогою чужоi кровi i страждань не була вибiрковою.