Риль. Любов дракона

Нi, iй i трьох здорових мужикiв досить, щоб не сiпатися до втечi. Та й сили волi вистачае лише на те, щоб йти з гордим виглядом, човгаючи босими ногами по пiдлозi.

Коридор уперся в крученi сходи, що круто вели вниз. Спускалися довго. Риль нарахувала поверхiв п'ять. Три надземних i два пiдземних. Ах, так, палац стоiть на пагорбi. Так що заглиблюватися можна смiливо.

Його Високiсть почувалася чудово. Полювання пройшла вдало i попереду лише насолода, головне – розтягнути ii подовше. Але спочатку офiцiйна частина – допит темноi.

Дiвчину ввели в маленьку кiмнату з низькою стелею, посадили на стiлець, що стояв посеред кiмнати. Руки зав'язувати не стали.

За широким дерев'яним столом сидiв невисокий на зрiст чоловiк у чорно-сiрiй сорочцi. Байдужий погляд стомлених очей ковзнув по двом придворним, похолонув, побачивши Харзера, а ось на дiвчину Радник глянув з цiкавiстю. Чуття рiдко його обманювало, i зараз вiн був упевнений, що до них потрапила дивна пташка, досить дивна, але не темна, швидше чужа.

– Починайте, – кивнув чоловiк, приступаючи до записiв.

Наче все. Попрощалася, обдумала, смертi виродковi побажала, тепер буде не до думок, коли завiса болю заволочить свiдомiсть.

– Так, пане Раднику, – боязко промимрив один з пiдручних. На цей раз Харзер пустив перед собою одного зi своiх псiв. Чоловiк схопив дiвчину за волосся i, боляче потягнувши вниз, змусив закинути голову назад.

– Вiдповiдай, тварюко, хто ти i звiдки? – прокричав вiн iй в обличчя.

– Тобi не зрозумiти, – прошепотiла дiвчина.

– Що ти там шепочеш, тварюко? Язик вiд страху усох? Зарано! Зараз брат Нiiль прийде, тодi ти у нас не просто заговориш, а заспiваеш!

Ззаду кашлянули, i Харзер вимовив, трохи розтягуючи слова: «Брат Нiiль сьогоднi поiхав у справах. Впораемося без нього. Хiба це справжня темна? Так, сопливе дiвчисько, вона нам швидко все розповiсть».

– Справдi? – недовiрливо запитав Радник, пiднявши голову вiд паперiв, – а щось менi пiдказуе, що сили волi у цьому дiвчиську буде побiльше, нiж у деяких здорових мужикiв.

Мабуть, у цiй фразi було щось особисте, так як ii мучитель заскреготав зубами вiд злостi i прошипiв: «Даремно не вiрите, пане Раднику, зараз вона все розповiсть».

Сильний удар розбив губи дiвчини в кров, i вона полетiла б на пiдлогу, якби не чоловiча рука, що втримала ii на мiсцi. В головi вiдразу помутнiшало.