Риль. Любов дракона

В головi було порожньо. Сон не йшов, та й шкода було провести останнi години свого життя даремно. На тому свiтi вiдiспиться.

Пiд зводами камери пролунав неголосний звук. Хтось намагався спiвати. Спочатку тихо, потiм все голоснiше i впевненiше в камерi смертникiв зазвучали простi слова дитячоi колисковоi.

Спи, моя руда квiточко,

Спи, моя сиза голубонько.

Сонце нехай тебе береже,

Лиш добро до тебе несе.

Риль спiвала, а по щоках текли солонi сльози. Краще вона виплачеться зараз, зате завтра нiхто не побачить жодноi сльозинки в ii очах.

Раптово за дверима почувся якийсь шум. Гучнi злi голоси, звуки ударiв, а потiм дверi в ii камеру злетiли з петель i з сухим гучним стуком впали на пiдлогу. Всередину ввiрвався яскравий магiчний свiтлячок, i Риль поспiшила сховати обличчя в колiна, щоб не ослiпнути.

– Риль! – знайомий голос пролунав поряд з дiвчиною.

– Вона жива, але нам варто поквапитися, – додав хтось.

Риль закутали в теплий плащ i пiдняли на ноги. І все одно вона не змогла стримати стогiн вiд болю.

Їi рятiвник завмер на мiсцi i винувато прошепотiв: «Доведеться потерпiти. Тут ми не зможемо вас вилiкувати, але як тiльки опинимося пiд вiдкритим небом, Кестiрон вiдразу почне лiкування».

Дракони! Усвiдомлення, у кого вона лежить на руках, неприемно дряпнуло душу. Але хiба так важливо, хто саме витягнув ii з камери? Нi, зараз це абсолютно не важливо, а ось завтра… Ось тiльки це буде завтра, а не зараз.

Риль прикрила очi, цiлком зосередившись на теплi, що охопило ii руки.

Це тепло допомагало забути про тiло, яке роздирало вiд болю.

– Що тут вiдбуваеться? – голос короля, роздратованого другою безсонною нiччю, рознiсся тюремними коридорами. – Хто вам дозволив вриватися в тюрму i забирати наших злочинцiв?

– Злочинцiв? – голос Ластiрана небезпечно завiбрував, а очi почервонiли вiд гнiву. – Ця дiвчина наша гостя, i якщо вона помре – лише кров твого Роду змие цю ганьбу. Клянуся Небом, так i буде!

У коридорi серед делегацii перших осiб королiвства повисла спантеличена тиша.

Про подiбну зацiкавленiсть драконiв справами людей нiколи не чули. Подумаеш, темна дiвчина, навiть не красуня.

Риль кашлянула, привертаючи до себе увагу.

– Опустiть мене на пiдлогу, – тихо попросила вона.

– Ви впевненi? – поцiкавився дракон.

– Так.

Риль поставили поруч i, притримавши за лiкоть, не дали впасти.

– Ваша Величносте, – голос дiвчини звучав сухо i рiвно, – викрадення принцеси не проста справа.