Риль. Любов дракона

На ноги старi i зручнi сандалi. Вони не пiдведуть, якщо доведеться рятуватися втечею.

Залишилася дрiбничка – вирiшити, як безпечнiше дiстатися до чоловiчого гуртожитка. Мабуть, найпевнiший варiант – рвонути повз чорнi руiни. У тому районi поки тихо. Найнебезпечнiше мiсце – вiдкритий з усiх бокiв мiст через ставок, але пробиратися крiзь заростi колючоi аггi, якими зарiс берег ставка, бажання немае.

Братик, звичайно, ii задум не схвалив би. Бездоганний студент, гордiсть сiм'i. Риль так i уявилось, як Корiн з засмученим виглядом хитае головою, вимовляючи довгi моралi i перемежовуючи iх вигуками «Ерiлiело, як ти могла!».

Насправдi Риль звали Ерiлiела, але без запинки ii iм'я могли вимовити лише обранi – люба матiнка з не менш любим братиком та звиклi до химерних iмен студентiв викладачi Академii. Всi iншi звали ii Ериль або Риль або «Ри-и-и-и-ля-я-я, йди сюди. Зiзнавайся, негiднице, це ти у батька кулю ймовiрностей без дозволу стягнула? Мабуть, з дiвчатами женихiв собi вишукували?» Ось пiвроку вдома не була, а досi соромно.

«Все, досить топтатися на порозi власноi кiмнати!»

Риль рiшуче вийшла в напiвтемряву коридору i так само рiшуче, але тихо причинила за собою дверi. Хай допоможе iй Творець i пошле хоч крапельку удачi бiднiй студентцi.

Вибiр маршруту повз зруйновану вежу виявився вдалим. Там дiйсно нiкого не було. Мiсце дуже моторошне для розгульних вечiрок, i дiвчина, спокiйно оминувши похмурi руiни, увiйшла в парк. Пройшовши пiд вiковими велетнями i зрiзавши шлях через галявину, вона завмерла, не наважуючись ступити на полотно мосту.

Навколо було тихо. Але там, на мосту, вона буде на очах у всiх i абсолютно беззахисна. Ажурний арковий мiст дiлив гладь ставка на двi рiвнi частини. У кожнiй з них панувала своя господиня. У лiвiй частинi над водою височiла жiноча фiгура з бiлого мармуру. Загорнувшись у довгу тунiку, вона однiею рукою прикривала собi очi, а другу безсило опустила вниз. Напис на статуi свiдчив: «Доля – слiпа». Студенти мiж собою називали ii панi Випадковiсть. Особливо ii недолюблювали недбайливi студенти, звинувачуючи у всiх своiх бiдах. Центр правоi частини ставка займала жiнка в короткiй сукнi, чию фiгуру вилiпили з рожевого мармуру. Вона застигла, простягнувши обидвi руки до неба, а в широко розкритих очах читалося благання. Напис свiдчив: «Не здавайся! Хто втратив надiю – загине».

«Надiя менi зараз не завадить, разом з крихтою удачi», – подумала Риль i вступила трохи тремтячою ногою на мiст. Далi пiшла впевненiше.