Риль. Любов дракона

Але на серединi мосту Надiя, мабуть, вiдволiклася у своiх Надiйчиних справах, i до справи взялася ii пiдступна сестриця – панi Випадковiсть.

Повiтряний потiк пiдхопив дiвчину, пiдняв над мостом i з силою жбурнув у воду. Плащ тут же намок i важкоi гирею потягнув ii на дно. Риль заборсалася, намагаючись впоратися iз застiбкою. Як на зло, та розмокла i нiяк не хотiла пiддаватися. Дiвчина вже майже опустилася на дно, коли пiд нею почала розкручуватися воронка перемiщення. «Матiнко, – подумки зойкнула дiвчина, – та за що менi все це!»

Цi iдiоти i вектор налаштовувати як слiд не вмiють.

Викине ii невiдомо де, i як iй додому повертатися? Доведеться у братика допомоги просити, а це значить, накрилася ii пiдготовка до залiку, та ще й прочуханки вдома не уникнути. Добре, якщо на сам залiк не запiзниться! Так… просто чудово пiдготувалася!

Застiбка нарештi пiддалася, i плащ важким каменем упав прямо у воронку. «Щоб ти вдавилася, зараза, а ще краще твiй господар», – побажала воронцi дiвчина i спробувала рвонути в бiк, але хижачка вже зачепила свою жертву i повiльно втягнула Риль всередину виру.

З iншого боку порталу напрочуд мало що змiнилося. Вода залишилася водою, щоправда, тепер вона стала прохолоднiшою, та й простiр навколо значно розширився. Явно не в калюжу ii викинуло. Повiтря в легенях стрiмко закiнчувалося, i дiвчина вирiшила заради рiзноманiтностi поплисти не вниз, а вгору. Заодно i озирнутися не завадило б.

У легенях вже горiло вiд нестачi повiтря, коли дiвчина виринула з води. В обличчя вдарила хвиля i залiпила очi, нiс i вуха. Вода потрапила в рот i несподiвано виявилася гiркою i солоною. Дiвчина закашлялась.

«Матiнко, поверни мене назад!» – благала Риль, коли чергова хвиля пiдняла ii на свiй пiнистий гребiнь, i вона змогла озирнутися. Найгiрший кошмар постав перед ii вiдчайдушним поглядом. Величезне чорне вариво хлюпалося, булькало, перекочуючи тонни води. Зверху завивав повiтряний ополоник, не даючи хвилям нi хвилини спокою.

І в центрi всього цього котла бовталася крихiтна людська фiгура. «Все, кiнець!» – прийшла вiдсторонено спокiйна думка.

Раптово яскравий спалах блискавки висвiтлив темний силует, лiниво дрейфуючий вдалинi. Риль не повiрила своiм очам: схоже, похорони скасовуються. І плювати вже на залiк – аби вижити.

Вигляд у виростаючою з води дерев'яноi махини корабля був захоплюючим i дивним.