Риль. Любов дракона

У мертвечо-блакитних вiдблисках блискавок здавалося, нiби вiн вийшов з глибин вiкiв легендою, майже нереальним у своему iснуваннi тут, посеред бурi. Голi щогли самотньо тяглися в небо, позбавленi своiх вiтрил. Розчепiривши лише одне крило, на носi сидiла страшна страхолюдина, здатна одним своiм виглядом вiдлякати непроханих гостей. Облупленi борти давно потребували фарбування, а днище стало домом для численних морських мешканцiв.

Риль вчепилася в дерев'яну обшивку корабля мертвою хваткою. Їй потрiбен невеликий вiдпочинок, а потiм вона попливе до носа корабля i спробуе пiднятися нагору по якiрному ланцюгу.

Пальцi зiсковзували, та й хвиля норовила затягнути пiд днище судна. Довелося, зцiпивши зуби вiд напруги, плисти вперед.

На пiвдорозi щось боляче вдарило по руцi, потiм по головi i застукало збоку по обшивцi корабля. Новий шквал – i перед очима дiвчини, витанцьовуючи в повiтрi, пролетiла мотузка з прив’язаною до неi щаблиною.

Вiтер нещадно смикав мотузяну драбину, а заодно i ту божевiльну, що намагалася по нiй пiднятися.

Риль збилася з рахунку, скiльки разiв вона притулялася до борта корабля усiма частинами свого багатостраждального тiла. Дерево, злiсно вишкiрившись скалками, щедро встромляло iх у тiло незваноi гостi. Дiвчина шипiла вiд болю, лаялася, але вперто повзла вгору.

Нарештi над головою завиднiвся борт корабля. Вона акуратно перелiзла через розхитанi дошки i, важко дихаючи, звалилася на палубу. Спалах блискавки – можна озирнутися, а заодно i здивуватися – палуба виявилася порожньою, а шторм у самому розпалi.

Нiс у черговий раз задерся на височенну хвилю i стрiмко полетiв униз, щедро обливши водою половину корабля.

Видно було погано, рiдкiснi спалахи блискавок давали занадто слабке освiтлення, i Риль спробувала зорiентуватися, вдихаючи корабельнi запахи. Результат був невтiшний. Пахло морем, але не людьми. Не вiдчувалося в повiтрi анi запаху приготовленоi iжi, анi наловленоi риби, анi надраеноi з милом палуби. Холод заповзав у душу, змушуючи щiльнiше притиснутися до борту корабля i напруженiше вдивлятися в темряву.

Інстинкти волали про небезпеку i про те, що краще пошукати укриття, нiж йти зараз на розвiдку. Краще перечекати нiч де-небудь у затишному куточку, хоча б серед тих бочок, що стоять неподалiк, поскрипуючи обв'язаними мотузками.

Риль майже повзком дiсталася бочок, навпомацки знайшла край парусини, що прикривала бочки, i забилася пiд неi, намагаючись не надто голосно стукати зубами вiд холоду.