Ціна перемоги

Конюшнi на iподромi «Квiнтер-Блю» роздiленi i стоять окремо одна вiд одноi. Конi, що беруть участь у скачках, знаходяться у спецiальнiй конюшнi, де не тримають тих, що призначенi для розведення. Сюди ми i прийшли. Деп прийшов до одного з примiщень, що виконують роль пiдсобки. Там зберiгаються сiдла, вуздечки, iнвентар.

Бiля пiдсобок знаходиться стiйло, повнiстю вiдокремлене вiд iнших. Тiльки над дверцятами вбудована невеличка решiтка, яка зачинялася дерев’яною заслонкою, i е вiконце, що виходить на вулицю. Таких стiйл було декiлька.

Вони призначенi для коней, якi не можуть знаходитися поруч з iншими, бо надмiрно буйнi чи боязкi. Деп став бiля одного з таких денникiв i кивнув на нього головою.

– Жуль, хто тут мае стояти?

– Тут вчора поставили Рiвендела. Вiн раптом став некерованим. Хоча таке бувае рiдко.

– Чому?

– Чому вiн зазвичай нормальний, Деп? – не зрозумiв я.

– Та нi, друже мiй, звiсно, я не це мав на увазi. Просто, мене цiкавить, чому вiн перед скачками став таким.

– Деп, при чому тут Рiвендел?

– Жуль, вiн чорний? – не зважив на мое питання Деп.

– Вороний, – кивнув я.

– О, тодi усе зiйшлося. Але ти скажи iще, вiн скаче?

– Нi, вiн не виявив схильностей до скачок. Надто повiльний.

– А Метеор? Чому його випускають?

– Вiн же вiд Наполеона, а це показник.

– Ага, родовiдна вирiшуе усе, – з розумiнням сказав Деп. – Чому Рiвендела тут тримають?

– Вiн пiдходить для навчання. Деп, може, поясниш, що вiдбуваеться? – я у повному нерозумiннi справи пiдiйшов до денника Рiвендела i виявив там порожнечу.

– Жуль, чому коня немае на мiсцi? – запитав Деп.

– Не знаю, – пробурмотiв я.

– Де ж вiн? – не вiдступав Деп.

Я не знав, що на це вiдповiсти.

Деп загадково усмiхнувся i показав пальцем на дверi у пiдсобку. Я невпевнено вiдчинив iх i застиг на мiсцi. На мене сумирними карими очима дивився чорний кiнь, вбраний, як Метеор.

* * *

Я не мiг чекати жодноi хвилини. Взявшись за повiд, що звисав з вуздечки, вивiв тихого i трохи повiльного Рiвендела з комiрчини.

Деп задоволено усмiхався.

Не знаючи, що робити далi, я просто стояв серед коридору.

– Жуль! – погук Чарльза привiв мене до тями.

Вiн пiдiйшов до нас i втупився у коня, що спокiйно чекав наших подальших дiй.

– Ти навiщо знову спорядив Метеора? – насторожено глянув на мене.

– Чарльзе, це не вiн, – твердо сказав я.

– Як це? – не зрозумiв шурин, забираючи у мене повiд.

– Метеор у водилцi, разом з усiма.