Ціна перемоги

– А це?…

– Рiвендел, – закiнчив я замiсть Чарльза.

– Жуль, навiщо його вирядили? Вiн у забiгах участi не бере, – Чарльз припнув коня до решiтки його стiйла i почав розстiбати пiдпругу. – Чому номер на сiдлi дев’ятий? Це номер Метеора у першiй скачцi.

– Рiч у тiм, що Деп знав про перемогу Метеора, – я вирiшив не затягувати з правдою.

– Як? – Чарльз застиг iз сiдлом у руках.

– Вiн сам розкаже, – вiдступив я. Менi i самому кортiло довiдатися, як мiй друг виявив пiдмiну, бо поки що вiн не розповiв про це.

Деп кахикнув у кулак i вийшов наперед.

– Я повертався сюди, коли ви з Жулем пiшли, – почав детектив дiловито. – Впустив тут запонку. Коли увiйшов, побачив, як хлопець, що скакав на Метеорi сьогоднi, завiв свого коня у комiрчину, а цього, – Деп кивнув на наполовину розсiдланого Рiвендела, – поставив бiля стiйла Метеора.

– Може, то був якраз Метеор, – заперечив я.

– Нi, Жуль, – рiшуче вiдхилив мое припущення Деп. – Метеора сiдлали при менi. Я помiтив на його ногах свiтлi мiсця, не бiлi, а якiсь нiби сивi.

– Так, вiн дiйсно мае так званi «шкарпетки», – погодився Чарльз.

– От, – продовжив Деп. – До того ж, Метеор тупцяв на мiсцi, хвилювався, а той iнший стояв як вкопаний. Коли жокей вийшов через бiчнi дверi, я наблизився до коня i розмотав бинт на однiй нозi. Нiякоi «сивини» там не було. Тодi я замотав усе назад i хутко помiняв коней. Пiсля цього у конюшнi з’явився конюх, Саймон, здаеться, разом з ним зайшов iще якийсь чоловiк.

– Кажеш, жокей? – Чарльз стиснув губи. – Нiколи б не подумав, що Джо мiг таке вчинити. От паскудник! Ви не бачили його пiсля скачки?

– Нi, – за двох вiдповiв Деп.

– Жаль, що треба iти на третiй забiг, – промовив Чарльз. – Я з нього три шкури спущу. Невже тут якась змова… – бубонiв вiн, виходячи.

Я у задумi почухав потилицю.

– Деп, треба вiдшукати Джо, – я вiдв’язав Рiвендела i завiв його у свiй законний денник, де вiн стояв до того, як за погану поведiнку потрапив у стiйло для покарання.

Я вирiшив будь-що знайти Джо. Деп, не вiдрiзняючись особливою цiкавiстю до дiйства, що проходило на бiговiй дорiжцi, виявив бажання супроводжувати мене. В очах детектива загорiвся ледве помiтний сiрий вогник, добре менi вiдомий. Мiй друг явно передчував щось цiкаве. Я ж про це i думати не хотiв, бо для Депа цiкавiсть представляли убивства або справи, що неодмiнно з ними пов’язанi.