Пригоди француза в Україні

А ти завжди вiриш своему розуму?

Догорае день. Гарячi кубинцi, пуерторiканцi, мексиканцi та французи i далi запрошують мене до танцiв. Мое волосся прилипло до шиi, а дихання прискорилось, наче пiсля кiлькагодинного кросу. В такi моменти вiдчуваю, що життя тече рiчкою крiзь артерii та вени, що нiякий холод чи сум менi не страшнi.

Адже сум застае нас в моменти, коли ми заклякаемо, а якщо просто рухатися далi, вiн змиватиметься хвилями поту, змиватиметься киснем у кровi.

І насправдi, навiщо менi сумувати? Адже лiто лише починаеться, i я загадала золотоворiтському коту пригоди.

Адже я уже в Парижi, а за кiлька днiв буду в Вiнницi, поливати геранi, лежати в гамаку i малювати червонi гвоздики акварелями, варити домашню каву i, можливо, навiть в’язати макраме. А головне – iсти солодкi вiнницькi черешнi i запивати iх водою з колодязя.

Коли така магiя в тебе перед носом, сум та розпач тiкають, i одразу забуваеш, що у тебе нема нi роботи, нi даху над головою. Хочеться не думати зовсiм, або думати тiльки про хороше, а ще хочеться морозива.

– Хлопцi, а пiшли iсти морозиво? – пропоную я, i хлопцi погоджуються.

Француз, кубинець, лабрадор i я йдемо iсти iталiйське морозиво на кутi однiеi вулицi, кварталiв зо п’ять звiдси. Ще сто рокiв тому таке було б неможливим, бо тодi 95 % населення земноi кулi народжувались, жили та помирали в радiусi п’ятдесяти миль. Сьогоднi глобалiзацiя, i все стае можливим.

Дякую тобi, Сено, за такий чудовий вечiр.

Вже стемнiло, i теплi зорi дивляться на нас з неба.

Холодний вiтерець хоче здути з мене спiдницю, та я мiцно ii тримаю i крокую з новими друзями новою незвiданою паризькою вулицею. Я вважаю, що Париж такий гарний i свiтлий саме через те, що багато людей його дуже люблять. Коли мiсто любити i коли любити траву, то вона нiколи не буде в’янути. Я бачу, як у Парижi в серцях людей проростають квiти, i навiть коли лячно чи болiсно, чи тiсно, як у метро, ми вiдчуваемо цей жар всерединi себе, i хочеться йти iсти морозиво в будь-яку пору року.

Родрiго розповiдае чудну цiкаву iсторiю. Вiн мае друзiв по всiй Пiвденнiй Америцi, а це був з’iзд танцiвникiв сальси, як ви думаете де? В Мiнську. І всi тi люди приiхали на чотири днi в Бiлорусь поковбаситись i швиденько вилетiти кудись назад, щоб без вiзи. Одна його подруга з Болiвii, Ванесса, танцюе зараз сальсу, а ранiше могла тiльки ходити. І ось як це сталося.

Ванесса народилася пiсля того, як маму згвалував якийсь мужик. Себто ii тато.