Лаовай

Лаовай

Катерина Олександрiвна Кулик

Тревелог

Заплющiть очi й уявiть, що ваше найбiльше бажання збулося. Що ви вiдчуваете? Що бачите? Що чуете? Головна героiня роману – украiнка, яка мешкае у Китаi, починае дослiджувати своi бажання i неочiкувано для себе пише цiлий список цiлей на наступний рiк. Вона повинна досягти iх до того, як iй виповниться 25. І коли вона точно визначила, чого хоче, починаеться магiя.

Ця книжка про те, як почуваються iноземцi за кордоном, про панд, про наркотики, про любов, про мрii, каву, музику, руколу… І про багато чого iншого.

25 цiлей – 25 пригод – 25 роздiлiв – один рiк життя…

Катерина Кулик

Лаовай

Глава 1

Лаовай

Тьотя, яка смажить картоплю з м’ятою; дружба з китайцями; мiнiмалiзм i жовта стiна; холодний жовтень в Куньмiнi та рiшення бiльше не плакати

Скiльки рокiв ви очiкуете прожити? Якщо ви жiнка i матимете середню тривалiсть життя, проживете 75 рокiв. 75 рокiв це 900 мiсяцiв, 75 рокiв – це приблизно 27 393 днi. Менi 24, я вже прожила 8766 днiв, тобто, якщо я помру в 75, менi залишилось всього 18 627 днiв.

Я вже не кажу про чоловiкiв, у тих середня тривалiсть життя – 64 роки. Так мало днiв, а я сьогоднi провела весь день, миючи квартиру. У мене залишилось всього 18 627 шансiв побачити щось неймовiрне, вiдчути щось яскраве, а я сиджу на пiдлозi i збираю скло вiд пивноi пляшки пiсля вчорашньоi вечiрки.

На вулицi вже темно, але моi груди стискаються бажанням зробити щось приемне. Я чекала на захiд сонця, а тепер iду кататись на велосипедi тихим холодним жовтневим мiстом.

На перехрестi зi мною здороваеться Тьотя. Тьотя – це така жiночка, яка продае смажену картоплю на вулицi. Вона мае свiй невiдомо ким змонтований пристрiй, припаяний до велосипеду, iз прикрученим газовим балоном, куди можна поставити сковорiдку, i на старiй, бозна-звiдки купленiй олii, смажити картоплю. Коли картопля готова, Тьотя висипае ii в малий металiчний тазик i ретельно змiшуе з сiллю, глутаматом моносодiуму, чилi, сичуанським перцем, часником, кетчупом, кунжутною олiею та м’ятою.

Менi це нагадуе процес замiшування iжi для свиней i дитинство, коли я спостерiгала за бабусею, яка щодня мусила iх годувати. Пам’ятаю, як я потайки iла в сараi свинячу картоплю – мiлку та кругленьку, бо вона була смачнiшою за зварену вдома для людей. Тьотя, мабуть, теж подiляе моi погляди, бо смажить виключно малу кругленьку картоплю i тiльки для людей, ну або для того, хто заплатить три юанi.