Пригоди француза в Україні

А якщо ця Злата виявиться донькою якогось важного человека, i тодi Франсуа вiдпиздять i депортують без права виiзду?

Моi думки потекли рiдким маслом по гарячому хлiбу, аж поки я не схопилась зупинити iх. Треба чистити зуби i лягати спати. Якщо не почищу, то, може, Пушкiн i не буде мене сьогоднi засуджувати, бо вiн у Вiнницi, але спати менi в однiй кiмнатi з двома хлопцями, i незручно, якщо я буду пахнути несвiжо. На цьому вичищую добре зубоньки пастою з корицею i дiстаю з холодильника пакет сметани.

– Франсуа, маю тебе попросити про послугу. Я сидiла сьогоднi на пляжi разом з бабусями, якi засовують труси собi в попу, щоб краще засмагати, i повторила за ними. Тiльки забула, що попа в мене бiлiсiнька, i спалила ii ненароком. Можеш менi попу сметаною помазати?

– Чим? – Тепер час Франсуа вилуплювати очi i обвалювати челюсть.

– Украiнцi так роблять – якщо спалила шкiру на сонцi, треба на нiч помазати сметаною, i опiк трохи зiйде.

– Це згiдно з якими науковими дослiдженнями? – недовiрливо запитуе хлопець.

– Якi дослiдження, це життева мудрiсть! – гиркаю я, засовую йому в руку пакет зi сметаною i розвертаюсь до нього попою в трусиках танга. Француз глибоко зiтхае i обмазуе мiй пiдсмажений задок бiлоснiжною магазинною сметаною. Скiльки всього йому ще треба навчитися…

А тобi доводилось потрапляти в безглуздi ситуацii в iнших культурах?

* * *

Наступного ранку я пропоную Франсуа скупатися в морi, а потiм вже йти до дядька малювати фоторобот – все одно мiсцевi вуличнi артисти не виходять на роботу о восьмiй ранку.

Туристи в Одесi хоч i кажуть, що приiхали до моря, але в основному проводять час у нiчних клубах, напиваються як свинi, ковбасяться до останнього, а вранцi довго вiдсипаються i iдять не снiданок i не обiд, а снiданокобiд, запиваючи його розсолом вiд квашених огiркiв, якщо Бог дав. Тому о восьмiй ранку мужику бiля Опери точно нема кого малювати, дай йому боже сили.

Ми йдемо купатися у морi, холодному i ранковому, як роса. Плескаемось у брудних одеських хвилях, я тiшуся, як маленька дитина. Море солоне, як фiзрозчин, i кататися на його хвилях так приемно, як в утробi матерi. Ритми всесвiту пронизують мене з голови до п’ят i я кайфую вiд морозного холоду. Холод, звичайно, не морозний, просто я пiсля тунiського моря зовсiм не звикла до нашого суворого Чорного. От i мерзну, як вовчий хвiст в тiй казцi.