Пригоди француза в Україні

Коли танцюеш, знаеш, якi б’ють в тобi сердечнi ритми i на що ти сьогоднi здатен. Я вiдчуваю, що я сьогоднi нiжно-стомлена. І спiтнiла як курка, я сiдаю на стiлець. Родрiго хоче купити менi випити, я вибираю безалкогольний мохiто. Вiн курить сигару, а мене вiд неi трохи нудить. Ми починаемо говорити iспанською.

Родрiго вирiс бiля моря на Кубi. Коли вiн був маленьким, завжди рибалив на обiд, i його родина щодня iла рибу. Вiн ненавидить рибу i нiколи ii не iсть. Я його розумiю, я так переiла курей в дитинствi, коли у бабусi iх було багато, а всього iншого, крiм цукру, був дефiцит.

Родрiго розповiдае про кубинськi танцi, про те, як вони всi разом збираються на пляжi i танцюють до ранку, про дешевi банани, старi автомобiлi та всi стереотипи туристiв про Кубу.

Родрiго приiхав до Киева по роботi, вiн зараз чимось торгуе i живе у великiй квартирi в Гаванi. Пiдлога його квартири з мармуру, а сигари вiн курить тiльки експортнi. Чим вiн торгуе – не признаеться, мабуть, чимсь не дуже легальним. Я вдячна Родрiговi за те, що вiн нiжно береже мене вiд непотрiбних менi таемниць i не розказуе про свiй бiзнес.

Йому самотньо в Киевi, i я його розумiю. Моi друзi усi ходять на роботи i платять за газ, електрику та воду, а я вештаюсь Киевом.

У барчику далi грае музика, менi стае тепло i затишно i вже не нудить вiд диму сигари, а просто хочеться фруктiв та потонути у ночi. Замовляемо тарелю з фруктами – ананаси i банани. Я сама не помiчаю, як засинаю на плечi у Родрiго.

Перший киiвський вечiр закiнчуеться теплом Родрiгового таксi та тьотi Любиноi квартири-комнати.

Я вiдчиняю навстiж балкон i мiцно закутуюсь в ковдру, i вже не страшно тут бути i не хочеться випити, тiльки в маршрутку сiдати теж не хочеться, нiколи-нiколи.

Вiнниця

З Киева я iду додому, у Вiнницю. Стара електричка третього класу – смердючий досвiд з дитинства, але на неi гарантовано е мiсця. Тут я п’ю каву, куплену на вокзалi, i заiдаю пирiжками. Лiси i поля несуться повз мене як довгi фотошпалери, що нiколи не закiнчуються.

Тiльки справжнi лiси такi живi та свiжi, що iх хочеться лизнути язиком, як холодне морозиво. Я хочу нажати на стоп-кран, вибiгти в лiс i дихати його, поки мене не посадять назад в смердючу електричку i не змусять платити штраф. Так i iду, споглядаючи.

Мама з татом на все лiто поiдуть до бабусi в Росiю, а я з сусiдкою тьотьою Нiлою буду дивитися за алоями i поливати кактуси. Мене така ситуацiя влаштовуе – безкоштовне житло i невибагливi рослини.