Лаовай

Мабуть, ii побудували ранiше, нiж цю частину мiста, але тепер, коли з швидкiстю 20 км/год iде поiзд, перед ним зачиняються усi шлагбауми i стоять у черзi багато мопедiв, машин та пiшоходiв, якi з нетерпiнням чекають на можливiсть iхати далi. Вночi такi потяги не iздять, тому ми пiшли пiшки вздовж колii у довгу далеку нiчну подорож. І дiйшли до першоi кiльцевоi дороги. Ми проходили рiчку i групу бабусь, якi танцювали над рiчкою, чоловiкiв, що на приладах, схожих на тi, що для смаження картоплi, готували на грилi кукурудзу та iншi смаколики.

Ми хотiли зайти до одного бару, але все так незбагненно чесалося, що Рита i я часом сiдали над рiчкою, дурiли вiд зуду в тiлi, дихали глибоко i вставали з вiдчуттям того, що необхiдно йти далi. Йти i продовжувати шлях для нас на той момент було найважливiшим – Рита ловила галюцинацii, Брайан хотiв знайти магазин з китайською горiлкою байцзю, а я просто концентрувалася на ходi, аби забути про те, як жахливо чухалося тiло.

Бiля другоi кiльцевоi дороги, там, де вона перетиналася з залiзницею, ноги менi перестали йти i я заклякла на мiсцi – я побачила янгола.

Це була свiтлокоса дiвчина на велосипедi, дуже засмагла, з усмiшкою, яка сяяла на десятки метрiв. Вона зупинилася i махала нам рукою. Я не знаю, чи то вiд сиропу вiд кашлю, чи в той вечiр менi вiдкрилися якiсь особливi надздiбностi, але я цiлком яскраво бачила ii ауру, вона переливалася рiзними кольорами веселки, що нiжно вiдходила хвилями вiд ii тiла. Менi здалось, що я скоро помру.

«Кiм! – закричала Рита. – Це моя подруга з унiверситету», – пояснила. Кiм ввiчливо привiталась, але я бачила по ii обличчю – вона одразу зрозумiла, що всi ми були вмазанi. Вона дала нам випити яблучного соку, i Рита поговорила з нею, наскiльки могла, про унiверситетськi справи. Кiм поверталася з йоги i поспiшала додому, бо вона щочетверга вечеряла зi своiм старим сусiдом китайцем, дiти якого жили далеко в сусiднiй провiнцii, i тому Кiм його навiдувала i розважала.

Ми попрощались, розвернулись та пiшли далi.

У мене було вiдчуття, наче зсередини мене виростала велика куля з повiтрям, вона росла i розпирала менi живiт, я вiдчувала легкiсть, i тiло менi вже не свербiло, а просто дуже хотiлося спати. Я сiла на хвильку, а куля продовжувала рости, i нарештi, не витримавши тиску, мене знудило всiм, що iла на обiд, я навiть упiзнала в цьому рис i яблучний сiк. Не пiшов менi сироп вiд кашлю.