Лаовай

Про китайцiв, що народилися i виросли на Заходi, тут говорять, що вони «люди-банани», жовтi ззовнi i бiлi всерединi, тобто виглядають вони, як китайцi, а думають i поводять себе, як люди з Заходу.

Вейвей для мене була навiть не «людиною-бананом», а «людиною-асортi». Незважаючи на те, що вона народилась у мiстi Гецзiу провiнцii Юньнань. Вона не мислила нi як китайцi, нi як европейцi, вона була набагато вiдкритiшою до всього – до iнших культур та iнших свiтiв. Інодi вона нагадувала менi iнопланетянку, з такою гордовитою ходою, худими зап’ястками та яскравими коричневими очима, особливо коли спiвала.

Та найбiльше я цiнувала у нашiй дружбi те, що вона могла мене повнiстю розкритикувати, i мене це зовсiм не ображало. Навiть коли вона поводилась, як останне чмо, я все одно любила Вейвей i хотiла бути з нею.

Удома в Украiнi я маю старшу сестру, але у нас не зовсiм склалися стосунки, вона працюе бухгалтером в офiсi, ходить на корпоративи i iздить на курорти до Єгипту. І коли я зустрiла Вейвей, яка плете мандали з вовни, варить у каструлях шоколад, мило та свiчки, ночуе на горi Куряча Нiжка, де читае якiсь дивовижнi буддистськi мантри всю нiч, i збирае магiчнi трави, менi здалося, що я знайшла свою давно загублену китайську сестру.

Пiсля нашого повернення з гiр Вейвей серйозно взялася за бiзнес-план i годинами просиджувала у себе на матрацi, дивлячись на жовту стiну i розписуюючи всi витрати, необхiднi для вiдкриття кав’ярнi-пекарнi. Вона працювала менеджером у фармацевтичнiй компанii, iй було 26, i за кiлька рокiв вона назбирала певну суму грошей, яких мало бути достатньо для виповнення ii мрii.

Був сонячний суботнiй ранок, i я поiхала по Вейвей, щоб разом подивитися на одне малесеньке примiщення на вулицi Лонсян, яке вона хотiла винайняти для пекарнi. Вона чекала на мене бiля пiд’iзду, заскочила ззаду на мопед, i ми разом рушили туди. Сонце свiтило в очi i засвiчувало яскравими кольорами стихiйний овочевий ринок бiля дороги.

Ми проiздили гори яблук i бананiв, пучки шпинату i мiшки горiхiв, навколо пахло свiжiстю, i Вейвей сказала, що це хороший знак. Я пiд’iхала до дверей, пофарбованих в рожевий i зелений колiр, i зупинилась. «Дверi треба буде перефарбувати», – сказала Вейвей, злiзла з мопеда i пiшла вперед. Хазяiн був всерединi маленькоi кiмнатки i чекав на нас. Як тiльки побачив мене, хотiв попросити бiльшу цiну, та Вейвей вмiла торгуватися i швидко поставила його на мiсце.