Лаовай

Я вiрила в те, що у Вейвей ще обов’язково будуть дiти, божественнi малi китайчата з нiжними рисами обличчя та тонкими зап’ястками.

Вона повiдомила менi, що тодi в цiй чистотi природноi гармонii вона зрозумiла, що любить робити найбiльше. «Я люблю пекти тiстечка, – сказала вона. – Вiдкрию пекарню, як повернемось до Куньмiна. Навiть не знаю, чому я так довго затягувала з цим, але зараз, тут, у магiчному лiсi, я вiдчуваю, що настав час пекти для людей».

В той момент i ще довго пiсля того я не знала i, може, не усвiдомлювала, що втратила подругу.

Пiсля цього такого простого, здавалося б, повiдомлення Вейвей пекла i продавала тiстечка цiлий рiк, поки бiзнес ii не став на ноги. Я ловила ii ночами бiля заднього входу в пекарню для того, аби разом помовчати пiд мiсяцем десять хвилин, як i у той магiчний вечiр в горах.

– Якби у тебе було одне останне бажання, – запитала вона, – що б ти хотiла?

В той момент я хотiла тiрамiсу, або бiг-мак меню, або велику тарiлку уйгурських жарених макаронiв.

Їсти, точно.

– А я б хотiла свою кицьку, яка померла, коли менi було десять, вона зi всiеi родини едина мене любила, – сказала з сумом у голосi Вейвей.

Менi стало соромно за свое перше бажання. Воно було з самого низу пiрамiди потреб Маслоу, i я картала себе за те, що так i не пiднялась на щабель вище. Чого б я насправдi хотiла? Я не знала, i це лякало мене.

На ранок я прокинулась вiд того, що моi ноги були цiлковито мокрими, Вейвей хропiла у теплому спальнику, iй було комфортно.

Пiсля того, як наш намет перестали атакувати птахи, десь бiля другоi ночi почалась злива. Коли вона крапала на стiнку намету, а я торкалася ii своею головою, краплi передавались менi на голову вiд намету, i я тiшилась. Було свiжо в голову i хотiлось думати, але я все одно засинала. О шостiй я вже не могла заснути, ноги замерзли, i я почала читати Хемiнгвея. Вiн менi, чесно кажучи, не дуже подобаеться, але тiльки Вейвей додумалась взяти з собою в гори книжку. Я ж взяла з собою фотоапарат без карти пам’ятi i з розрядженим акумулятором.

Хемiнгвея надовго не вистачило, i о сьомiй ранку я вирiшила запалити цигарку. Розкривши замок-дверi намета, я затягувалась i видихала дим назовнi, на серединi цигарка вся змокла i перестала горiти. Ви колись бачили рекламу кави «Якобс», де аромат розпливаеться по квартирi i будить усiх? Аромоксамит моеi цигарки розбудив Вейвей, i вона вирiшила, що нам пора йти.