Лаовай

У мене тихо бурчав шлунок, i я слухала, як Вейвей читала вголос уривок з «Сiести» Хемiнгвея, запевняючи мене, що нам теж так треба кудись поiхати. Ще б почитала «На дорозi» Керуака. Не розумiю, навiщо писати книги про те, як ти десь iдеш i бухаеш всю дорогу, i як в тебе вiд цього паморочиться в головi i ти забуваеш про власних дiтей. А ще кажуть, Керуак написав цю книжку пiд бензедрином, i тепер тисячi обриганiв пiд наркотою читають його щодня та захоплюються.

Допили ми китайський алкоголь на травах, доiли двi пачки зернят, i здалось нам, що вже ведмедi та вовки скоро (о шостiй вечора) повиходять на полювання.

Розставивши намет i розстеливши нашi скромнi спальники, ми полягали спати. Вейвей заснула одразу, вона була втомлена спiвами, а я слухала природу, доки якась iз моiх волосин таки не посивiла вiд страху. Я навiть один раз розбудила Вейвей стукотiнням свого серця, коли на вулицi почувся шум. Я тримала в однiй руцi газовий балончик, а в другiй нiж, i якби в мене була ще третя рука та Євангелiе, то в третiй руцi я б тримала ще i його. Насправдi я не дуже вiрила в те, що жодна з цих речей порятуе нас вiд вовка, який вже збирався розiдрати своiми зубиськами наш намет разом з нами та спальниками. Вейвей прокинулась, сказала, що то птахи, та вiдвернулась вiд мене спати далi.

– Справдi, це – птахи, – розбудила я ii знову, – ходiмо запалимо косяк, iнакше я сьогоднi не спатиму.

Вейвей любила косяки бiльше за сон i з радiстю прокинулась для того, щоб покурити.

Ми вийшли з намету, хмар на небi не було, був круглий жовтий мiсяць, який розливав свое тепле свiтло на нашу галявину i на сусiдню гору, залишаючи озеро в пiтьмi. Я намагалась не трястись вiд страху i запалила. Вейвей розповiдала про те, що цей лiс нагадував iй мiсце на пiвночi Таiланду, де вона медитувала десять днiв минулого року. Вони зовсiм не говорили протягом десяти днiв i все робили в тишi, цей вид медитацii називаеться «вiпасана». Такi центри можна знайти по всьому свiту, тут люди можуть помовчати на деякий час. Менi дуже сподобалась ця iдея просто через те, що я багато розмовляю, i стало цiкаво, як би я вiдчувала себе так довго без спiлкування. «Ми практично весь час медитували, – сказала Вейвей, – i пiд кiнець десяти днiв я вiдчула, що з моiх плечей звалився величезний тягар. Я змогла нарештi вiдпустити свою ненароджену дитину, i серце менi перестало болiти».