Відлуння любові: чоловіки

Вiдлуння любовi: чоловiки

Колектив авторiв

До збiрника «Вiдлуння любовi: чоловiки» увiйшли твори 10 авторiв-чоловiкiв. Вони мешкають в Украiнi та за кордоном, рiзнi за вiком, освiтою, характерами. Але, нiби змовившись, автори вирiшили довести, що життям диригуе всесильне почуття – Кохання. Недарма кожен оспiвуе жiнку, кохану, нiжну, неосяжну… Без неi, ii любовi, нiжностi, сили волi, спраги життя та категоричного вiдторгнення безнадii буття було б пласким та безбарвним. Крiм того, ця книжка бере участь в благочиннiй акцii: за ii допомоги ми збираемо грошi для наших солдат, якi зараз виборюють украiнську незалежнiсть на сходi Украiни в зонi АТО.

Вiдлуння любовi: чоловiки

Збiрник оповiдань про кохання

Укладач – Елiна Заржицька

Амастех

Блакитна намiстина

Два пiдслiпуватих ока, кiстляве тiло i одвiчна мiтла в руках. Ось так виглядае Карукова тiтонька.

– Каруче! – вона завжди кричала з-за дверей.

Зiр у неi був нiякий: iнодi вона приймала за Карука клаптик тканини на стiнi або й сонячного зайчика.

Карук був заклопотаний тим, що майстрував на даху бiля горища повiтряного змiя. Прикрiпив двi дощинки одна до одноi, потiм – аркушi паперу до них, далi звив iз ниток хвiст. Довгу мiцну шворку – аби повiтряний змiй злiтав високо, сягав верхiвок тополь, самоi гори – Карук узяв у тiтоньки. Бо ж знав, де вона зберiгае своi нитки.

Урештi, змайструвавши повiтряного змiя, хлопець злегка пiдстрибнув iз ним: цiкаво, а якби можна було осiдлати свого змiя, сiсти на нього верхи, аби вiтер пiдняв його вище тополь… i щоб був лiтнiй полудень, i щоб односельцi, якi працюють у полi (чи то женцi, чи косарi), здивовано покидали свою роботу… жiнки, якi розвiшують випрану бiлизну на дахах, чи навiть воли, що ремигають, собаки на вулицях села, кури на кам’яних огорожах, тобто, всi, всi – i з острахом, i зi здивуванням – задивилися б угору… І мали б упiзнавати його: «Та це ж Карук, син Сако», i почали б вигукувати: «Яке диво! Диво!» А йому не було б i дiла до того, що бiля дверей стоiть тiтонька з мiтлою в руцi i погрожуе.

А ще… Серед усiх цих зачудованих спостерiгачiв неодмiнно мала б бути Маран, i побачити його зi свого даху…

– Каруче!.. – це знову лунав голос тiтки.

Каруковi тут же захотiлося, щоб злi духи вийшли з погребiв з доолом[1 - Доол (дхол) – музичний iнструмент, власне бубен, барабан.] i зурною[2 - Зурна – теж музичний iнструмент, святкова флейта.