Монети для патріарха

Секретар, що не вперше переживав подiбну оказiю, спав у мундирi, щоправда, штани в нього були мокрi: терпiв, бiдолаха, з останнiх сил, а коли цар його схопив – синцi точно будуть, – то з переляку…

– Пиши! – рявкнув Петро Олексiйович. – Господа! Понеже уведомлены Мы, што вы по доносам ни одново дела не свершили, но всё поманиваете, забывая Бога и души свои, того ради последнее, о сем пишу к Вам. Ежели пяти или шти дел главных, буде более, не успеете, до первого числа… и преступникам не учините смертную казнь, то вам сие будет! Про смертную казнь и што им самим сие будет, подчеркни жирно.

Што ещё? Ну! Што ещё есть?!

– Про протопопа ж писали, с Воронежу, на которова донос поступил, што писал протопоп ночью, а чего писал – неведомо. Запирается, говорит, ничего не писал, и даже пера с чернилами не нашли в доме. А на дыбу его нельзя, спина больная, помрёт ишшо.

– Пиши. О протопопе. Раз пытать нельзя, то можно, разложив, батогами бить.[35 - У романi використанi справжнi листи Петра І.]

Продиктувавши кiлька листiв, Петро забажав до вiтру i, на вiдмiну вiд секретаря, мав змогу виконати свое бажання, полишивши на столi зв’язку ключiв вiд «спальних шкапiв».

Як тiльки за монархом зачинилися дверi, секретар витяг з-за пазухи шматок воску i, поспiшаючи, почав робити вiдбитки. Давно вони на таку нагоду чекали.

* * *

Мусiй усе ж вирiшив почекати Мар’яну на постоялому дворi на околицi Бiлоi Церкви до завтрашнього ранку. Власне, тут вона була в безпецi, чи майже в безпецi: спробувати схопити в мiстi жiнку з таким перснем було дуже ризиковано.

А якщо вона сказала, що далi не потребуе супроводу, то, мабуть, так воно i е. Та все ж таки…

Мусiй трохи пригубив медовухи з глиняноi чарки.

Саме трохи – вiн пам’ятав розповiдi дiда Данила (батька майже не пам’ятав) про старi часи, коли за ковток у походi козака страчували, i правильно! Про небезпеку вiд мiцних напоiв нагадував раз у раз i Іса.

Але iсти, не запиваючи, було просто небезпечно, бо пили навколо всi.

А колись же за випивку пiд час вiйни страчували. Неподалiк компанiя козакiв (судячи з деяких вигукiв, Богуславського полку) уже напилася до небезпечного стану i, косо поглядаючи на Ільченкову барву,[36 - Однострiй сердюцьких полкiв.] лаяла старшину. Особливо часто згадували будiвництво нових валiв навколо Лаври, звiдки й поверталися.

Мусiй сам не розумiв, навiщо насипати земляний вал, коли е потужний кам’яний мур, який закiнчили лише минулого року.