Монети для патріарха

 – Я сказав, що буду до ранку, тож запам’ятають, якщо станеться iнакше. Та й сюди – все-таки образи висять, людей багато, я диякона бачив, – мо’, й не сунеться сюди нечиста. І iхати з такими ворогами краще вдень. Тим бiльше що тобi ж до Батурина?

– До домовини! – визвiрилася Мар’яна. – Я ж гадала, не здогадаеться катиця,[40 - Катиця (похiдне вiд слова «кат») – прiзвисько, яке дала Мотря Кочубей своiй матерi за жорстокiсть] куди я iду. Аякже! Тепер менi до Батурина зась, усе, що мала, – пропало.

У Мусiя майнула думка, що бабця була сама по собi, а онука сама по собi. Проте два потворники[41 - Потворник – чаклун.] дiйсно кращi за одного. Але… Вiн згадав, що вона й бровою не повела, коли загинув закоханий у неi козак, бiльше того, за кiлька годин вiддалася iншому. Та й зараз якусь фальш вiн усе ж вiдчув.

– Може, ще й сказав, для чого я iду?

Жiнка зашарiлася, але вiдповiла правду:

– Нi, заборонив навiть питати. Не твоя, сказав, справа.

Вочевидь дiйшовши висновку, що Мусiй потребуе додаткового заохочення, вона взяла образ у кутку (господар чи то багатий, чи то дуже богобоязкий) i рiшуче повернула його обличчям до стiнки.

– …Не спиш?

– Боюся спати. Не хочу бути увi снi вбитим. Так що поспи трохи перша, а потiм я, i так воно хай i далi буде.

Поспали…

* * *

Неприемностi почалися вранцi на стайнi, де Ільченко з Мар’яною сiдлали коня й мула.

Присутнiсть когось iншого вiн вiдчув потилицею й, озирнувшись, побачив двох козакiв, що вчора лаяли старшину. І вiдчув бажання закусити, бо хлопцi або похмелитися встигли, або всю нiч пиячили.

– О! Курва попалася! Пiшла з нами!

Мусiй, ще сподiваючись уникнути бiйки, рявкнув:

– У мене наказ!

– Про курв?

І, не даючи сердюковi щось пояснити, кремезний козарлюга зацiдив Ільченковi в обличчя так, що той упав, а перед очима замерехтiли зiрки.

Кремезний розвернувся i схопив Мар’яну, у чому й помилився, хоча досi пiсля його удару нiхто не вставав ранiше анiж за кiлька хвилин; проте Пройдисвiта, коли вiн був рабом, ще й не так били, так що раптом, перш нiж богуславцi помiтили, вiн пiдскочив, неначе кiшка, i вже тримав у лiвицi турецького пiстоля, вихопленого з кобури при сiдлi мула.