Монети для патріарха

Як уже сказано, пiстоль був дуже довгоствольний, до того ж, як на значнiй частинi турецькоi зброi, десь за пiвпальця до кiнця ствола на ньому було досить велике потовщення у виглядi змiiноi голови, з пащеки якоi виходить дуло.

Тож коли ця змiiна голова вдарила кремезного по головi, на додачу правий кулак врiзався йому ж у потилицю, а другий козак отримав копняка в черево, сердюк ще й палаша вихопив:

– Порубаю й пострiляю! – Для наочностi Мусiй клацнув курком пiстоля.

Насправдi Ільченко не бажав анi стрiляти, анi рубатися, i хоча йому дiйсно нiчого б за це не було, проте виконання наказу зiрвалося б.

Менший з козакiв ухопив кремезного, що стогнав вiд болю, за здорову руку й поволiк, – мабуть, вiд копняка протверезiв.

…Мусiй не звернув уваги на захопленi очi слуги-пiдлiтка, що тут i ночував у стайнi, та якби й звернув, то нiчого зробити не змiг би.

Хлопчина, звiсно, пробовкнувся; хоча хазяiн постоялого двору суворо забороняв розповiдати будь-кому про бiйки мiж вiдвiдувачами, але наступноi ночi Аркадiй Борисов, який уже вирiшив був вiдмовитися вiд погонi й завiтав до Бiлоi Церкви просто про всяк випадок, почув про бiйку вiд дiвки, яку залишив iз собою.

Вранцi вiн мав уже докладний опис обох подорожнiх, та й коня з мулом описали.

* * *

…Утiм, в Ільченка вистачило глузду звернути з битого шляху й просуватися стежками, Бiлоцеркiвщину вiн знав добре, бо воював тут майже два роки, та й потiм проходив з полком.

Отож просуваючись весь день без перепон, вони надвечiр зупинилися на березi невеликого струмка.

Мар’яна зiбралася за хмизом, але сердюк похитав головою:

– Ночi теплi. А поiмо хлiба.

І, впiймавши здивований погляд жiнки, пояснив:

– Бачив я одного, запах вогнища ду-уже далеко чув, може бути i другий. До того ж, як пiдкинеш хмиз, то потiм до-овго нiчого не бачиш. Як i домовлялися, я посплю, а ти початуй, потiм розбудиш.

Утiм, жiнка штовхнула його десь години за двi.

Мусiй сполоснув обличчя, аби прогнати сон, i запитав:

– Страшно?

Та ледве вичавила iз себе:

– Та всюди ворог ввижаеться.

Сердюк вiдкрив рота, хотiв щось сказати i тут здогадався, що пiд словом «ворог» Мар’яна розумiе не людей i… i що вона, мабуть, права, тож, тримаючись так, аби загородити собою огляд з того мiсця, звiдки просто вiяло небезпекою, витяг з-пiд сакви, що слугувала йому подушкою, набитий срiбним шротом пiстоль, поклав на кирею, на якiй ранiше лежав.