Обре, сховайся добре!

– Ти ба, який вийнявся фiлозоп!

Песиголовець подивився у вiчi людинi i знову написав на пiску: «Твiй святий Христофор – хто?»

Тут уже Драгон крекнув, бо, попри усю слабкiсть своеi богословськоi пiдготовки, знав, що обидвi церкви (i православна, i католицька) твердо стоять на тому, що цей святий таки був песиголовцем.

«Вiддаси жiнку?»

Драгон уже почав про дещо здогадуватися.

Пiдiйшов до людини… все-таки, мабуть, людини… iз собачою головою, приставив дуло бандолета до скронi – очi часто-часто заклiпали – i подивився, що на ногах.

Справдi – чоботи з каблуками. Береженого Бог береже – козак вiдступив кiлька крокiв назад.

– А ти хоробра. Іди, поки я не згадав про ту рись. Жiнка щезла в кущах.

Драгон швидко набив рушницю i пройшовся берегом рiчки. У кущах лежали два човни, на днi кожного було по лантуху. Навiть не розв’язуючи, Драгон знав, що в лантухах – люди.

* * *

– А цей бiдолашний i досi спить, – такi були першi слова молодицi пiсля того, як вона перестала зойкати – Драгон розрiзав мотузки, кровообiг вiдновлювався, а це боляче.

– Ти хочеш сказати – ця бiдолашна? – Боян схилився над другою полонянкою, щоправда, одягненою у штани та жупан.

– Ану! Ото бiс! Чула я, що цей бан якусь ману пускае. Я не вiдьма, не думай. Звуть так, бо я трави знаю. Але коли хтось чари робить – я це знаю. Сама не вмiю, а про iнших знаю таке.

Раптом вона зойкнула та аж сунула кулак у рот – чим i пiдтвердила своi слова, бо бачити, як гнiт Драконовоi рушницi горить, вона не могла: козак тримав зброю так, що замок iз гнотом був з iншого боку.

– Тiкати треба.

– Т-треба.

– Сiдай з нею до човна, а я берегом, бо коня я не кину.

* * *

– Тебе як звуть? Мене Галя, не Галина, а Галя.[53 - Галина i Галя – двi рiзнi святi.] Галка Стапка.

– Кирин Драгон. Служив у драгонах,[54 - У XVII ст. в усiх мовах, крiм росiйськоi, казали «драгони» (тобто «дракони»), а не драгуни.] – пояснив вiн, шкiрою вiдчувши подив. – Розповiдай.

Галка продовжила:

– Приiхали вони позавчора.

Галка трохи помовчала.

– Знаеш, як на мене, вони рiзнi були. З рiзних народiв. Один якоюсь мовою говорив, на нашу та ляську схожа, зрозумiти можна.

«А вона не з простих селянок».

– Старший – ну, був би наш, я б сказала – полковник. А вони його хто баном звали, хто – лердом.[55 - Шотландська вимова слова «лорд».]

– Бан?

Коли Галка вперше вимовила це слово, козак вирiшив, що йому почулося.