Обре, сховайся добре!

– Тихо! Якщо вас побачать – усiх утоплять! Ти своiх знаеш!

З цiею думкою Галка, мабуть, погодилась, бо ще раз сiпнулася й затихла.

– Шинок твiй? Ти б ще про чоловiка згадала!..

Тон рахмана не вiщував чоловiку нiчого доброго.

– Вони ж повернуться, цi суки. І вб’ють тебе, якщо знайдуть. А мене не вб’ють, бо не зможуть.

У тiй великiй i кривавiй завiрюсi, що вже три роки вирувала по Украiнi, втеча жiнки вiд чоловiка чи навпаки була не такою вже й рiдкiстю, Драгон про це знав. Але щось у словах рахмана не сходилося, щось… А, ось!

– А муки?

– Якi?

– Залiзом.

Рахман мовчки сiла на земляну долiвку. І сунула кулачок у рота. Лiвий кулачок. Справжня Галка зробила те ж саме з правим.

– Обом вам, куми, треба геть забиратися. – Рагана, здаеться, спочатку бажала ще щось сказати, але…

Драгоновi руки самi схопили рушницю.

– Вони вже повернулися. Ти, – очi зустрiлися з двома зеленими вогниками рагани, – зможеш битися?

– Невiдомо з ким? Я ще не з’iхала з глузду.

Сам факт, що Боян вiдчував небезпеку, показував: цього разу вони мають справу з людьми – песиголовцiв вiн або не вiдчував зовсiм, або вiдчував якось непевно, сам хитався: або чуе щось, або просто поганий настрiй.

Бiльше того, щось – чи то чаклунський хист, який був у нього в кровi (як прозоро натякав небiжчик Боярин), чи то його досвiд – досвiд купецького сина, який змалку допомагав батьковi, досвiд людини поза законом, досвiд козацького отамана – чи, може, i хист, i досвiд разом пiдказували йому, що i цього разу головний супротивник – той чаклун, який вмiе те, про що iншi забули, – не покажеться особисто (вiн уже з'ясував, що рахман того чаклуна не бачила i не здогадуеться, хто це може бути).

«Чари не всесильнi, – казав Боярин, та й здоровий глузд те ж саме пiдказував, бо iнакше чаклуни давно правили б усiм свiтом.

Отож тому, невiдомому, немае жодноi рацii лiзти пiд кулi.

* * *

– Завтра вони нас наздоженуть. Чи ще поночi?

Рагана, яка збирала для вогнища хмиз, пiдвела голову, подивилася на Кирина, проте нiчого не спитала. Мабуть, теж розумiла, що тiкати, не залишаючи нiяких слiдiв, можуть хiба що привиди.

– Я вже й про твое вмiння у коня перекидатися думав…

– На тому конi можна тiльки в лiжку скакати.