Обре, сховайся добре!

А, ти бажаеш, щоб я спробувала iх у дурнi пошити?

«Вона не перекидаеться, а змушуе людей вiрити, що вони коня бачать! – Слова «гiпноз» Драгон, ясна рiч, не знав. – Так ось чому Галка нiяких чар не вiдчула!»

– А нас так можеш… прикрити?

– Якщо вони дурнi, та й то не певно. Деревами вас… прикрити… треба стояти на мiсцi, а якщо хтось торкнеться, то все зрозумiе. Тваринами – а ти зможеш, як тварина, бiгти? Зрозумiють, усе зрозумiють!

Щось тут було, за щось зачепилась Киринова думка…

– Галки! – Шинкарки мовчки сидiли на носi човна, дуже близько одна вiд одноi, але дивилися в рiзнi боки.

– Тут десь е острiв? Добре б, коли невеликий…

* * *

– Дивись! – один з вершникiв указав нагайкою. Вони вже знали, що тi, кого вони вистежують, пливуть водою, але iх супроводжуе козак верхи. Досi слiдiв не залишалося – мабуть, козак пустив коня по водi, хоч i попiд берегом, але тут мусив об’iхати вир.

– Це вiн! – Переслiдувачi уважно роздивилися кiнськi слiди у селi – там, де козак i його супутницi втекли у них з-пiд носа (а вони мусили затриматися, бо люди сунули з церкви, i довелося доказувати мiсцевим, хто та що.

– Двi-три години тому. Наздоженемо.

Нiхто з них не звернув уваги на велику кам’яну брилу бiля острова, нi на старого дiда, який щось смажив на вогнищi, а його ще старiша шкапа жувала молоду траву.

Якби вiн на цьому березi був, то, може, i пiд’iхали б, але – все ясно.

Про всяк випадок отаман весь час поглядав на сережку у Федоровому вусi. Срiбло залишалося свого природного кольору, а воно темнiшало, якщо десь поблизу творилися чари, – це було вже перевiрено.

…Коли погоня щезла за закрутом рiчки, камiнь виявився човном, з дна якого пiднялися три жiнки. Четверта пiднятися не могла.

– Ще п’яток отченашiв[62 - Тобто час, який потрiбен, щоби п’ять раз прочитати «Отче наш».] – i пора.

Драгон пiдсипав на полицi рушницi i бандолета свiжого пороху, перевiрив пращу, колись запозичену у песиголовця, потiм подумав i рушницi вiдклав.

– Один проти трьох? – примружилася рагана.

«Один». Козак усе-таки сподiвався, що двое стануть до бою. Утiм, рагана йому нiчим не була зобов’язана.

– Вони повернуться. Одне залишилося – напасти, поки вони не здогадалися, що ми в них за спиною. Якщо я загину, а ти викрутишся…

Вiдьма вiдповiла на цi слова дуже промовистим поглядом. Вона була впевнена, що викрутиться.