Обре, сховайся добре!

– Но Боян! Боян нiхт! Кирин! Кирин мене звуть!

– Кiр! – погодилася спiвбесiдниця.

– Кирин!

– Кiр! – дiвча аж тупнуло нiжкою.

«Нехай його буде гречка. Це завжди пояснити можна – те, що вона так мене зве».

– А тебе? Ду найме?[77 - Твое iм’я (нiм., неточно).]

Дiвча посмiхнулося:

– Матьяш!

«Це ж хлопчаче iм’я! А, ясно – вона бажае i далi вдавати хлопця, але боiться, що я забудуся та назву жiночим iм’ям».

– Матьяш нiхт! Матвiйко! – дiвча кивнуло у вiдповiдь, усмiхаючись бiлозубо.

І не встиг козак подумати про те, що пiвсправи зроблено, як вона сама другу робила – замугикала, почала якiсь миги показувати – ну чисто глухонiма!

Драгон почав сiдлати коней, та зрозумiв раптом, що його слабкiсть щезла кудись, неначе рiк пройшов пiсля поранення та чаклунського лiкування. «Я йому сили додав вiд землi-матерi», – спливли у пам’ятi останнi слова духа.

– Дякую, дiду.

Вчулося йому, а чи справдi у вiдповiдь прошелестiло: «Матерi дякуй!»

* * *

…Вiдчуття небезпеки з'явилося несподiвано – звичайно, воно набирало сили потроху, а тут – неначе обухом ударило… Кирин рiзко звернув у гайок, спiшився сам, допомiг супутницi – вона сперлася на Драгонову руку, як вельможна панi («Йолоп! Я йолопi Якщо це хлопчик – джура, то це вiн повинен менi служити! Треба було iй це… Гм, пояснити, а як?») – перестук копит уже було чути.

«Татари». Драгон охопив руками кiнську морду, дiвчинка зробила те ж саме.

«Добре, що я залишив нам меринiв – кобили чи жеребцi все 'дно би подали голос».

Загiн – близько тридцяти вершникiв – проскакав собi далi, убiк нiхто й не глянув.

Щось було не те, але Драгон не мiг утямити, що саме. Це були союзнi татари – поряд з мурзою iхало двое козакiв, один добре одягнутий – старшина. Чому вночi – тут могло бути тисяча й одне пояснення. І на перший, i на другий погляд – татари татарами, точнiше – ногайцi, бiдно одягненi, на ногайських конях…

«Списи! У них у всiх були i списи i луки!»

Мало того, що вмiння володiти водночас списом та луком вимагало високого професiоналiзму, вимоги до коня лучника i до коня, що несе списоносця, були дiаметрально протилежнi.

У першому випадку потрiбен був дуже витривалий кiнь, що здатен годинами крутити карусель (такими здебiльшого бувають невеликi на зрiст, ззовнi непоказнi коники).