Обре, сховайся добре!

– Ось такий колiр, – Драгон показав пальцем на iржаву смугу, – я бачив уже раз.

– Таки-так, його залишають за собою тi, хто не з нашого свiту. Не забувай – одна з них рахман.

«А в них усе, неначе у дзеркалi».

– Тобто Галка – слабка чаклунка, отже, рахман – могутня.

– Галка взагалi не чаклунка, скiльки тобi пояснювати? – старий розсердився бозна-чому. – Вона чуе чари, це зовсiм iнше! І в цьому вона дуже сильна.

– А тодi чому за рахманом тягнеться ширший слiд?

– Сходи туди й запитай у мого рахмана!

«Ось воно що! Вiн скаженiе тому, що чогось не знае!»

У схилi пагорба з’явився отвiр, у якому свiтилося бiле свiтло (козак подумав, що анi свiчки, анi каганець не дадуть такого бiлого та спокiйного свiтла – звичайно язики полум’я викликають танок тiней).

Дух пiшов назад – не порачкував, а саме пiшов назад, неначе в нього були на потилицi очi:

– А хлопцевi я золота не давав. Сiльський пастушок, його б убили за золото. Я йому сили додав вiд землi-матерi.

З цими словами дух щез в отворi, а за цим щез i сам отвiр.

Козак повiльно, дуже повiльно обернувся. Вiн знав, що знову не сам, але тепер боявся налякати.

– Боян, – напiвствердження-напiвпитання.

«Ось що дух мав на увазi, вiн лише пропустив слово “вже” – вона вже допомоги не потребуе».

Утiм, дiвчинка не була схожа на перелякану – i на таку, що вже нiчого не боiться, – теж.

«Мабуть, довiряе Бояновi». Звiдкiля вона знае, з ким мае справу, теж було ясно: в руках тримала шпагу, про яку Богун писав, що вона е знаком – хто володiе, той i Боян.

– Дольх! Майн дольх!

Драгон, як i майже всi молдовськi купцi, знав десь двi-три сотнi нiмецьких слiв – у сусiднiй Трансiльванii це одна з державних мов, на княжiй службi чимало нiмцiв.

«Дольх – це кинджал».

Витяг його з-за халяви, простягнув дiвчинi. Та й собi простягла шпагу.

– Ну й що далi робитимемо?

Власне, сам себе питав, але дiвчина у вiдповiдь показала рукою спочатку на слiди, потiм на коней, потiм махнула рукою вздовж рiчки – мовляв, давай у погоню!

«Вона що, все чула? Та, мабуть, нi – розумiла б, то звернулася б нашою мовою.

Дiвчина щось заторохтiла нiмецькою мовою, козак зрозумiв лише слова «Боян» та «фатер», повторенi по кiлька разiв кожне.

«Вiн усе-таки ii батько. Але так не пiде».