Обре, сховайся добре!

Так, наприклад, пiд час оборони Уманi Іван Богун керував захистом верхнього замку i був тяжко поранений у плече, а через кiлька хвилин вiн же атакував полякiв iз тилу на чолi кiнного загону й особисто рубався, чого поранений у плече робити не може, бо однiею рукою треба керувати конем, а другою – тримати шаблю. І то таких «подвоень» було досить багато.]

* * *

Вогню не розпалювали – щоб не привертати уваги. Козаки розiйшлися у рiзнi боки – i неначе розчинилися у темрявi. Кирин ладен був об заклад битися, що через кiльце i вужака не пролiзе.

– Здивований, хлопче?

– Не тут би вам бути, панове полковники.

– Твоя правда, не тут, – засмiявся один.

Засмiявся?! Дiдька лисого – засмiялася!

Тепер Боян ясно бачив – це жiнка (вiн навiть скосив очi на першого – нi, чоловiк), що вона нiяка не чарiвниця, тiльки майстерно володiе однiею-единою штукою – може змусити всiх довкола вiрити, що вони бачать Богуна, на якого таки справдi схожа, неначе рiдна сестра.

«А може, й справдi вони не тiльки кохаються – звiдкiлясь вiн знав, що кохаються, – ай справдi рiднi?» – утiм, подумав без особливого жаху, бо на одиноких хуторах у Дикому полi таке, бувало, траплялося.

– Задивився на нашi обличчя, – якось стомлено посмiхнулася жiнка. Перезирнулася з Іваном i пояснила: – Оце тобi, як вивчати науку по книгах. Коли вiн мене викрадав, то зробив, як сказано в однiй старiй книзi; ну, слугам i здалося, що я – сестра Іванова, хто там рахував, скiльки разiв вона туди-сюди, мене ж було наказано не випускати.

А потiм колишнiй мiй вигляд назад повернути не змiг. Туди спрацювало, а назад – нi.

«А може, тому i не спрацювало, що ви обое цього насправдi не бажали? Зразу ж видно, що для вас зовнiшнiсть – то пусте».

– У чомусь воно й краще, – пiдтвердив його здогадку Іван, – кому я бiльше, нiж iй, можу довiритися?

– Ось чому люди кажуть, що у вашому полку два полковники, та нiхто не знае, хто другий.

– Отож-бо, у Дунi[80 - Польський хронiст Коховський, що знав Богуна особисто, вперто називае його «полковник Дуня».

Жоден iсторик навiть не пробував дати цьому факту якесь пояснення.] – голова гетьманська. – Трохи помовчав i продовжив: – Про цих татар ти менi задав загадку – у селi казали, що вони мiж собою балакали не татарською мовою, та це нiчого не варто, бо в ханському вiйську кого тiльки немае.

– Серед польських татар теж усяких-рiзних повно, – додала жiнка.