Обре, сховайся добре!

Справдi, Драгон дещо чув про те, що польськi татарськi корогви поповнювалися усякими волоцюгами, бiльше того – навiть серед татар, що осiли в Литвi та на Пiдляшшi три столiття тому, траплялися такi, що досi розмовляли якоюсь iншою, нетатарською, мовою.

– Та займатися цим менi не з руки… Ти правду сказав – не тут би нам бути… Богдан – сказав, наче рубонув з плеча – наказав мене ув’язнити.

– А мене забити в кайдани,[81 - Історичний факт. Наказ про арешт дружини Богуна – единий вiдомий нам випадок, коли Хмельницький поширив репресивнi заходи на дружину того, на кого гнiвався.

На нашу думку, це пiдтверджуе, що вона вiдiгравала значну полiтичну роль.] – усмiхнулася панi полковник, неначе розмова йшла про веселу справу. – Так ми йому i далися!

Вiд такоi звiстки Драгон отетерiв. Пiсля такоi блискучоi перемоги! Наступ полякiв захлинувся пiд Вiнницею, вони втратили половину вiйська… Нi, вiн не вчора народився – знае, що таке «по-царському вiддячити», але за гетьманом досi такого не помiчали…

– Ч-чому?

– Це ти в нас питаеш, чому робить те чи iнше Богдан Хмельницький? Я не певна, що сам Бог це знае!

– Принаймнi до сповiдi вiн не ходить, патрiарх вiдпустив йому майбутнi грiхи – i перестав сповiдатися гетьман.

[82 - Історичний факт. Лоренцо Крассо прямо вказуе, що гетьман не сповiдався навiть i перед смертю.] Та не про це мова, Бояне… Тут такi дива, що не знаю, з чого й починати… Якщо з кiнця – Демка зурочили.

– Якого Демка, генерального осавулу, чи що?[83 - Посада генерального осавула вiдповiдала пiзнiшому «генерал для особливих доручень».

]

– Його самого. Вiн перебрав командування над моiми полками,[84 - Пiд Вiнницею Богун командував з’еднанням iз п’яти полкiв, крiм того, до нього приедналися рештки Брацлавського. Полковник Глух прийшов йому на допомогу теж iз кiлькома полками.] над Глуховими, сам привiв два полки – i все це подiлив навпiл, одну частину послав навздогiн за ляхами, другу – на Кам’янець.

– Вiн що, здурiв? Кам’янець Морозенко не зумiв узяти!

– Що Морозенко, – невесело посмiхнувся полковник, – одного разу сам султан пiдступав з усiею турською силою, подивився на отi кручi й запитав: «Хто це мiсто так укрiпив?» Йому вiдповiли, що сам Аллах.

«Ну, тодi хай шайтан його здобувае!»[85 - Це сталося у 1621 роцi.]

Боян особисто не знав Демка Лисовця, не довелося й воювати пiд його командою, та почуте справляло враження: це ж кожен десятник розумiе – не можна дробити сили, коли вороже вiйсько зiбрано в один кулак.