Обре, сховайся добре!

] якось розповiдав – десь, мовляв, за морями е такi чаклуни, що вмiють не оживляти мерцiв, бо це неможливо, – але змушують iх рухатися, розмовляти, а вони все роблять, що чаклун хоче; якось вiн ще й назвав отаких мерцiв – сомбi чи якось схоже… Я вже навiть про таке думав.

Справдi, ляхи до свого шляхетства ставляться дуже серйозно, вони навiть князiв iноземних не вважають рiвними своiй шляхтi… Забузький, Ганжа – це iмена вiдомi, тут усе ясно. Але якщо з’ясуеться, що сейму пiдсунули не того Ганжу, – тут такий гвалт зчиниться…

– А якщо хтось…

– Зробив те, що Іван зi мною? – пiдхопила Дуня Богун, – оце найпевнiше.

– Але тодi правий був Боярин – у ляхiв хтось е.

– У московитiв також.

Розповiдь Кирина забрала не дуже багато часу – вiн намагався казати лише головне, а Богуни не перепитували – тiльки коли довелося розповiсти про песиголовцiв, то Іван аж крекнув, а Дуня перехрестилася. Про те, що вiн женеться за Галками Стапками, козак пояснювати не став.

– Ну просто як у казцi – чим далi, тим страшнiше!

І на пiдтвердження Дуниних слiв десь – приблизно за пiвтори-двi тисячi крокiв – хтось заволав страшним голосом.

* * *

– Нiчого не знайшли, пане полковнику. Нiчого й нiкого.

– Так лементують лише перед смертю. – Дуня Богунова навiть не посмiхнулася на те, що ii назвали паном полковником, хоча козак був явно з тих, хто знав таемницю.

– Пан полковник залишився там про всяк випадок, – i тепер козак нiчим не виказав свого ставлення до ситуацii – ну два полковники разом iдуть, то й що?

На сходi вже свiнуло, почали подавати голоси першi птахи.

Дiвчина, що зволила назвати себе Матяшем-Матвiйком, здавалося, дрiмала, сiвши на опанчу, що iй пiдстелив один iз козакiв, але Драгон ладен був заприсягтися, що вона все чуе й бачить.

– Ти когось шукаеш або за кимсь женешся, – Дуня не питала, вона стверджувала. – Тобi треба або до Чигирина, раз ii батько туди поiхав, або на Дон, якщо вирiшив ii викрасти, як Іван мене – скоро вже десять рокiв.

А цей шлях не туди й не сюди.

Кирин якось гостро зрозумiв, що вiн досi жодного разу навiть не згадав про можливiсть знайти Матвiйкового батька у Чигиринi – i що причина була та сама, яку так просто вгадала Дуня.

– Тобi треба знати, що ми робитимемо, бо ти Боян. Ми iдемо туди, де нас чекае повiдомлення – що трапилося. Якщо його просто якийсь гедзь укусив…

Про страшнi напади лютi, якi траплялися з Богданом Хмельницьким, знали всi.