Обре, сховайся добре!

Якщо ляхи залишили Красне в тилу, а в тилову охорону направили жменьку райтарiв – отже, Нечая погромлено.

– Треба до Брацлава. Попередити.

– Нi! – І, мабуть, зрозумiвши, що тут не вiдбудешся простим наказом, Боярин пояснив: – Бути того не може, щоб нiхто не порятувався з цiлого полку, та ще iз сiл навколишнiх. Брацлав без нас повiдомлять. А от Богуна у Вiнницi…

Справдi, якщо поляки не цiлковитi дурнi, то тепер вони вдарять на Богуна.

Але чомусь нiхто не спитав – i звiдки знае Боярин, що кальницького полковника треба шукати у Вiнницi?

…Через кiлька годин, коли вони з Боярином на хвильку залишилися наодинцi, Драгон наважився запитати:

– Як ти це зробив?

Боярин i перепитувати не став: а що, мовляв, на увазi маеш? Помовчав трохи i пояснив:

– Ти теж так можеш, просто не вмiеш.

Чув, мабуть, що дiвчина може хлопця приворожити? А ми можемо навiювати iншi почуття: байдужiсть до всього, втому душевну. Навiть враження, що вiн мене десь бачив. Одне зразу запам'ятай: чари – рiч дуже слабка. Дуже. Були б ми одягненi по-козацькому – нiщо б не допомогло, була б це польська корогва, де полковником пан вельможний, – не знаю. Може, я б i змiг задурити йому голову, а можливо, що й нi. Найманець, якому Польща не батькiвщина, – це все ж таки iнша рiч.

* * *

– Сiдай, Бо…

– Боярином на Сiчi прозвали. Усi iншi iмена, Іване, забудь.

– Уже забув, – засмiявся полковник, який, до речi, виглядав юнаком. Вiн i справдi був молодший, нiж iншi полковники, але все ж таки не настiльки.

– І ти, козаче, сiдай.

– Дякую, пане полковнику…

– Забудь «пана», пани у Варшавi.

Драгон напружився. Неначе i добрий Богун, неначе i простий хлопець, але… Ходив вiн пiд булавою Богуна… Але якщо пошле тебе цей полковник (усе таким самим веселим тоном) до сатани в пекло, то треба не йти, а бiгти. І боронь тебе Боже сказати, що не знаеш дороги.

Кирин згадав, як iх затримали ще досить далеко вiд Вiнницi i везли до мiста – обеззброених, зв'язаних, iз лантухами на головах.

А козаки, що супроводжували, весь час мовчали, як без'язикi.

– Вчасно приiхав, Боярине.

Той лише похитав головою.

– Тиждень тому в Красному – оце було би вчасно!

– Ну й що б ти там мiг зробити? Загинув би, як усi.

– Hi. – Така сила була у голосi Боярина, що Богун аж здригнувся. І не зразу здобувся на вiдповiдь.

– Не перебiльшуй. Зачарувати все польське вiйсько…

Боярин тiльки рукою махнув – мовляв, до чого тут поляки.