Обре, сховайся добре!

Але поночi нашi спробували втекти пiдземним ходом…

«Ось чому ми канонади не чули. Але пiдземний хiд не може тягтися довго, отож вони вийшли десь неподалiк вiд польського табору».

– Тобто вирiшили, що ворог глухий та слiпий. Нi, Іване! Пороблено було, ще й як пороблено! Я такого не вмiю, хоча зламати таку ворожбу – це вже легше. А ти мiг би i сам здогадатися – ти ж чогось учений.

Помовчали. Кирин не знав, вiрити Бояриновi чи нi.

Кожна помилка окремо здавалася дуже правдоподiбною, але чотири поспiль – це вже, мабуть, занадто.

– Я не випадково згадав, що ти вчасно. Поясни, будь ласка, що це за чортiвня.

Богун зняв зi стiни келеп,[16 - Келеп зазвичай називають бойовим молотом, хоча насправдi це зменшена копiя кирки. Його також могли називати чеканом, хоча частiше цим термiном називали невеличку сокирку.] крутонув металевий кiнець держака – i в його руках опинився кинджал. Повернув, знову вкрутив – тепер зброею можна було бити назад, як малим списом.

Добре придумано.

– Ів-ване, ти з г-глузду з’iхав! Таке у хатi тримати!

«Що тут такого?»

– Дивись уважно, Драгоне!

«Куди дивитися?»

Раптом – Кирин мало не зойкнув – iз середини крицi, неначе через воду, стали проступати якiсь значки.

Нi на що не схожi.

– Я таке бачив. Навiть сам пробував, але лiтери…

– Нi, полковнику. Ти мiг пробувати листуватися на клинках, але такого – такого, вважаеться, вже давно нiхто не може. Справжня рiч-погибель, якщо вона й далi буде у тебе, то одного дня ти сам кинешся… на вiрну смерть. Хоча чаклун буде за тисячу миль.

А лiтери – старе секлерське[17 - Секлери, або секеi, чи секуi – угорське плем’я, що мешкало в горах Трансiльванii (Семиграддя). До XVII ст. секеi справдi користувалися «рунiчним» письмом, яке на початку середньовiччя вживали тюрки, хозари та деякi iншi азiйськi народи. (Зi скандинавськими рунами воно не мае нiчого спiльного.) Є вiдомостi, що у ХХ ст. (!!!) деякi кубанськi козаки знали цю абетку, яку пристосували для шифрування донесень. Перейняти ii на Кавказi вони не могли, бо там останнi «рунiчнi» написи датуються Х ст. ] письмо… Є такий народ у Семиграддi…

… Коли вони жили на зимiвнику, то Боярин прохопився, що хлопчиськом був татарами у ясир узятий, але втiк i служив у якогось семиградського пана. «Мабуть, що не брехав, коли знае секеiв».

– Ну то й що з ним робити?

– Перекувати, – вихопилось у Драгона. Само собою вихопилось, як i слова про те, що Нечай може не повернутися.

– Кажи! – Пальцi Боярина вп’ялися в плече.