Обре, сховайся добре!

 – Кажи перше, що спало на думку!

– Перекувати все навпаки. Там, де дзьоб… (Ударна, бойова частина келепа таки справдi схожа на пташиний дзьоб.) Там хай буде обух, та навпаки.

– Іване, а вiн мае рацiю. І володiти далi йому, бо якась сила залишиться, але, якщо вiн винайшов, що зробити, то йому i пiдкориться.

– До завтра зробимо…

– Ще щось знаеш? Про Москву е якiсь новини?

Обличчя Богуна стало зацiкавленим.

– Просто так запитав чи причина е?

– Є.

– Тодi i новини е. Цар сейм збирае – щоби почати вiйну.

– У них не сейм, а Земський Собор, – прохопився Кирин.

– Вiн знае, вiн там служив, – i, у вiдповiдь на здивований погляд товариша, Боярин пояснив: – Тiльки московити кажуть «драгуни», а не «драгони», «рейтари», а не «райтари», а в тебе кiлька разiв проскочило.

Драгон подумки прокляв себе – казали ж батько: «Зайвi всi слова, без яких обiйтися можна». Смикнув його за язик нечистий!

Богун тим часом уважно оглянув Кирина:

– Не зустрiчалися?

– Пiд Львiв разом йшли.

– А! Добре! – З московським драгуном загонщик полови[18 - Полова (вiд слова «поле») – козаки, що не входили до складу анi Запорозького, анi Донського вiйська. Загонщик – отаман полови.]Богун мiг зустрiтися у бою – бо царськi воеводи весь час намагалися зайняти нижню течiю Дiнця[19 - Сiверського Дiнця.] та тi притоки Волги, що близько пiдходять до Дону, а Богун вважав, що тамтешнi козаки i без бояр проживуть, – i чомусь виходило по-iвановому. Одного разу – ще до появи Кирина в тих краях – сам воевода тiкав, аж коня загнав.

– Але… – Боярин розмовляв неначе сам iз собою, – якщо Москва справдi вступить у вiйну, то це змiнюе все!

– Поки що, – вiдрiзав Богун, – це змiнило тiльки одне: поляки перейшли в наступ.

І без перерви:

– Будеш шукати?

– Знайду.

Драгон зрозумiв, що комусь не жити. Або ляський чаклун пiде до сатани в пекло, або Боярин загине. «І ми з ним разом». Утiм, iншого виходу не було – такий ворог страшнiший за сто гармат.

– Ну, тодi бувай, друже. Келеп вам принесуть.

– Бувай, Іване. І не лiзь пiд кулi. Усi й так знають, що ти хоробрий.

Щось несподiване i страшне трапилося з голосом Богуна. Неначе ротом полковника вiдповiв хтось iнший.

– Ще не зараз, Боярине.

Нiколи Драгон не бачив, щоб козак, знайомий зi смертю, так полотнiв. Тiльки найсвiжiший снiг, снiг, що сьогоднi випав, мiг зрiвнятися з кольором обличчя Боярина.