Обре, сховайся добре!

– Так ти що – бачив?

Богун кивнув:

– Судячи з мого виду – чекати ще рокiв десять-дванадцять. Добре, що хоч вiд кулi, а не на палi.

Богун пiднявся i, явно не бажаючи, аби спiвбесiдники бачили його обличчя, вийшов геть. Драгон отетерiло дивився у спину людинi, яка десь, якось, якимось дивом бачила власну смерть.

* * *

Вони остаточно вибилися iз сил. І люди, i конi.

Кожен шлях, кожна стежка… Рано чи пiзно – частiше рано – Боярин з Драгоном вiдчували попереду небезпеку, доводилося звертати, повертатися назад, давати гаку.

Кiлька разiв взагалi блукали. Конi провалювалися у снiг майже по самi сiдла.

Геть знесиленi, вони знайшли рiчечку. Боярин сподiвався, що це Краснянка, на якiй лежить Красне.

Але треба йти.

– «Navigare nessesere est, vivare non est nessesere»[21 - Слова Гнея Помпея: «Плисти по морю – це необхiдно, жити не так уже й необхiдно».] – пробурмотiв Кирин пiд носа, але Барило почув:

– І де це купецьких дiтей так добре вчать? У Сочавi, Яссах чи Хотинi?[22 - Молдовськi мiста.

Драгон здригнувся.

– Ну, не вважай мене дурнем, я ж тобi у батьки… Освiчений, на конi – неначе народився, але битися на шаблях не вмiеш, отже, не шляхтич, на розстригу також не схожий, почерк поганий – не писар. Що залишилося? А Молдова… Ти намагаешся говорити, як на Уманщинi, але саме намагаешся.

І, бачачи, що Кирину неприемно, Семен змiнив тему:

– Сподiваюся, ви вдвох знаете, куди нас ведете.

– Я – нi. А Боярин знае.

Драгон пригадав недавню розмову.

– А чому цей секей почав з двох полковникiв, а не з гетьмана?

– Бо гетьмана зурочити неможливо – бувають такi люди. Я саме вас трьох недаремно з собою узяв.

– Так ти знав?

– Що в ляхiв хтось з’явився на нашу голову? Здогадувався, отож i взяв вас… Тебе – придивитися – чого вартий, iх – в охорону. Бо iх теж не зурочиш. До речi, чекав, що ти про iнше спитаеш.

– Ну, це ж ясно. Якби Богун щось витряс iз того, хто йому зачаровану зброю пiдсунув, – вiн би тобi сказав.

– Так. Мабуть, вiн не зразу помiтив, що рiч зачаровано. А секеi тут нi до чого. Бачиш… Ну, скажiмо, е рiзнi види чарiвникiв, як е рiзна кiннота. Як гадаеш, що буде, якщо райтара перевести у п’ятигорцi?[23 - П’ятигорцi (iнша назва – панцирнi товаришi) – один з видiв польськоi важкоi кiнноти.]

«Урайтарiв – рапiри, у п’ятигорцiв – шаблi».

– Попервах вiн колоти буде, а не рубати.

– Ось так i з цим закляттям.