Покохати відьму

Наше звалося другим, а насправдi – запасне перше. Й п'яти тисяч крокiв немае вiд берега.

Я схопив старшого за руку.

– Весла б'ють! Три галери!

Вiн же знав: як я чую, так i е. А друзi поночi в чужу рiчку не лiзуть.

– Пiдпалюй!

Сигнальне вогнище пiдпалити просто, раз-два-три – й шугонуло полум'я, ну а ми – на стежку. Свое зробили, тепер щезнути в тайзi…

– Демони пекла!

Не горить вогнище на Шоломi, не горить… Зараз. Ну зараз же… Та що ж вони, демони, – сплять?! Гавкiт собаки. Звiдкiля? Ясно звiдкiля! Вони, тi, хто першу заставу вирiзав, зараз мчаться до нашого вогнища, щоб його загасити – пiд ногами ж пiсок! – а собака слiд вiзьме.

– Прогнiвали ми богiв, Вождь – дурень!

Ранiш на кожному вогнищi було по жменi воiнiв, а не лише на першому. Та новому Вождевi стало шкода стiлькох годувати.

– Давай на гору! Стiй! Ножа свого давай сюди!

Бiднi ми обидва, але в мене, крiм сокири, i нiж бойовий е, вiтчим дав… – старшого так потiм i знайшли, з моiм ножем у руцi. Я бiг так, як нiколи нi до, нi опiсля.

А коли вже на Шолом лiз, там спалахнуло. На судi вони все навпаки заявили. Нiхто, бачте, не спав, обидва сидiли та дивилися, запалили вiдразу, я зрадив та втiк. Казав я, що незграбно брешуть, меч сують за халяву.

Перекладач. Вислiв, аналогiчний нашому «Нi в якi ворота не лiзе» (за халявою носять бойовi ножi).

…Де це бачили, де таке чули, щоб людина проспала ворожi галери, а потiм вогнище запалила? Коли кораблi цi пройшли давно? А нiж? Чого б це я його, втiкаючи, залишив? Проте плутано говорив.

Та й iх двое. Та й Нотiвар, iхнiй молодший, перший заводiяка серед молодi клану, – таким вiрять легше. Та й Вождю був потрiбен зрадник, аби про його помилку не згадували. Це я, щоправда, зрозумiв лише згодом. Мертвий я був, i добивати не треба – йду привид-привидом, сам себе ховаю: i до мисливцiв не дiйду, й самi вони мене не вiзьмуть, i звiрi зжеруть, i вороги вб'ють. Нiж у мене лишився, – його вiтчимовi повернули, а вiн – менi; не повiрив, та проти всiх не пiшов. Зробив я з того ножа списа, – самому страшно вiд такоi зброi.

Перекладач. Типова проблема пiд час перекладу не лише iншою мовою, але й на iнший тип мислення: деякi вислови Хайн-лорi можуть здатися проявами чорного гумору, проте цього явища не iснуе в його культурi. Героя треба розумiти буквально: йому страшно, що едина зброя – саморобний спис.

Так я себе зажалiв, сльози на очах, шум у вухах, бо сам себе вдруге згубив, у пащеку вiдправив.