Покохати відьму

Якби менi хто до того сказав, що таке може бути – не повiрив би!

ВИЙШОВ НА ГАЛЯВИНУ, НЕ РОЗДИВИВШИСЬ! А там… Боги й демони, справа – жiнка. Сама! Дивна й одягнена дивно. І щось у руках дивне тримае. Тiльки не встиг я роздивитися, бо злiва… Бiлий кiт-людожер. Той самий, на якого вiльнi мисливцi тiльки повною жменею ходять та богам жертви приносять, якщо всi повернуться. Єдина зрада, за яку не карають вигнанням, – якщо кинув родича в котячих лапах. Не похвалять, проте й не виженуть. З диким криком кинувся я на кота, вiн на мене.

Я наставив списа – мiг би й палець.

Перекладач. Маеться на увазi – з тим самим успiхом.

…Що живий – зрозумiв одразу: в Царствi Мертвих немае сонця, а воно мене розбудило. Нiде нiчого не болить. Не болить! А лежу я в кiмнатi, де стеля – мене на моi-таки плечi можна поставити, аж тодi рукою до неi дiстану. Не бувае таких високих кiмнат. І таких свiтлих теж не бувае. Лежу я на шкурах, укритий котячою. От добре було б, якби це той самий. Та нi, не могли обробити так швидко… Звiвся на ноги, пройшовся кiмнатою – не бувае такого будинку!

…Сам не пам'ятаю, як з однiеi думки на iншу перескочив, коли це мене мовби каменем по головi вдарило, тiльки зсередини: демони пекла, якщо я живий, Вона також жива! Людожер не йде далi, поки першого не вб'е до смертi.

Вiн чуе, як серце б'еться.

Тож не могла та жiнка сама в тайзi бути. Десь чоловiки були – прибiгли, добили звiра, а мене взяли з собою. Мабуть, на пiвдень. Пiвденнi клани багатi… Точно, багатi. Вiкна склянi! Не бувае скляних вiкон, про таке навiть у баладах i то не спiвають.

Я в склi, наче в дзеркалi. Лiва щока шрамом позначена – добряче мене людожер. А рубцi старi, я б iм i рiк дав. Це що ж таке – я пiвроку був без свiдомостi?

Демони пекла, та я ж порятований! Раз я за iхнiй клан кров пролив, то, як до них попрошуся, мусять мене взяти. Можуть, звiсно, неповноправним. Хай неповноправний – аби в кланi! Потiм вислужу повноправного! Тiльки… чи вони знають, що мене ославили зрадником?

Якщо нi, можуть одмовити.

…А ще в Законi сказано: «Якщо неодружений чоловiк пролив кров за неодружену жiнку, то вiн може…» Жарко стало, i ноги м'якi. Додумався, Знавець Законiв! Була б Вона проста, не тримали б тебе в таких розкошах! Баладу «Сватання сироти» забув? Нагадають!

Перекладач. У цiй баладi король обiцяе руку своеi доньки тому, хто дiстане зiрку з неба. Але коли з зiркою з'являеться бiдний сирота… «Не бува дивних див двiчi поспiль», – посмiхнувся монарх, як хижак.