Покохати відьму

Хто мiг передбачити, що принц Гарнi-Су пiддасться на такий старий трюк, як удаваний вiдступ, та ще сам поскаче попереду всiх?

Шкода племiнника, але ним доведеться пожертвувати – не змiнювати ж командира полку перед самогубною контратакою?

Гонець… Звiдки? Що вiн може ще повiдомити?

– Ваша свiтлосте, мiй командир Гарнi-Ла просив передати, що ми зайняли позицiю на узлiссi, звiдси не видно.

– Сiм маеткiв на церкву вiддам!

«Узлiсся гартавцям не минути, iнакше нам в тил не вийти. У Гарнi-Ла пiший полк, його навiть чекати не стали.

Тобто iхня армiя розрiзана навпiл, i та частина, що проти нас, – чисельно менша та виснажена!»

Маршал стиснув полковникове плече.

– Поки Гарнi-Ла ще тримаеться – атакуй!

Вважаючи, що пiший полк може тiльки затримати лицарiв, Кросiко помилявся.

Можливо, якби це була перша атака в битвi, то у ворогiв з'явився би шанс, але тепер гартавське лицарство перетворилося на безладний натовп на змучених конях, i iх просто змили зливою стрiл.

Панi. Гарнi-Ла справедливо за силою взяв командування в своi руки, вiйну за рiк виграв.

Переговори про мир, як водиться, супроводжувалися бенкетами. Одного разу, пiсля того як випили за здоров'я королiв, за здоров'я королев, за прекрасних дам (могли б i в зворотному порядку), за вiчний мир тощо – Гарнi наказуе привести солдатiв, яких вирiшив нагородити. Всi думали – грошима, а вiн: «жалую вас, мисливцi, шостим рангом». Є в командувача таке право. А в шостого рангу е привiлей – перебуваючи на службi, носити в мирний час ту зброю, що пановi дозволено.

Тобто у випадку з королiвським сином – будь-яку. Може, хтось щось i запiдозрив, але Гарнi не дав часу думати – подав якусь дурнувату команду.

Перекладач. Судячи з контексту, щось на зразок команди «Струнко».

Мисливцi ii виконали, а аристократи звикли, що закони не для них писанi! (А що в охоронi служили молодшi сини найвiдданiших королю сiмей – це, думаю, ясно.) Воевода ж вiзьми та розгнiвайся!

– Такi-сякi, мир ще не пiдписано, а вже розбовталися, як ви посмiли!

Врештi:

– Геть з моiх очей, мене мисливцi постережуть!

Що накажете робити? Ну не затiвати ж скандал перед вчорашнiми противниками, коли самi дали маху! Пiшли, думаючи, що це до кiнця бенкету, – а iх до принца бiльше не пiдпустили! Тiеi ж ночi гонець до короля поскакав: так i так, Ваша величносте, дякую за турботу про мою безпеку, але вона, на жаль, пiшла намарне, погано вони знають службу, тож змушений замiнити iншими.