Покохати відьму

Але колота рана – це певна смерть, а я хотiв…

Не змiг би я тодi свою думку висловити, i взагалi не думав словами, але вiдчував: прикiнчити його зараз – поговорять i забудуть. А треба, щоби пам'ятали.

Щоб усi пам'ятали, як Панi мою ображати. Я з усiеi сили всадив кинджал до дошки огорожi – нехай поки там побуде – i перехопив меч обiруч – рукiв'я дозволяло. Ранiше я дворуч тiльки кийок тримав – i, напевно, це було помiтно, але так навiть на краще: я пiдняв зброю високо, занадто високо, гарно так вiдкрився, пiдставився пiд укол.

Паднi – теж було помiтно – запiдозрив пастку, але кров точилася з ран, зараз вiн слабшати почне… Так, видно, вирiшив, що iншого виходу немае – i прямий випад. Ще один улюблений прийом Панi моеi – в останню мить пропустити клинок мимо. Тiльки вона хапала мене за руку i вчила лiтати, а я вдарив. Набалдашником меча по ключицi. Щосили.

Нiхто не змiг би сказати, що мiй противник у змозi продовжувати бiй – звалився, як мертвий. Адже я ще до вигнання знав: якщо по ключицi зверху вдарити, вона ламаеться.

Навiть якщо бити просто рукою.

І тiльки пiсля всього мене страх пройняв. Та такий, що аж ноги пiдкошувалися. До смертi залишалося менше долонi, був би вiн трохи спритнiший та краще навчений – не викрутився б я. І знав же, що не можна в бою гратися! Знав. І Хазяйка казала… Поки я страхом мучився та себе терзав, Паднi лiкарi забрали. Слуга Панi мiй меч пiдiбрав, а клинок противника я йому сам вiддав. Подивився на мене лакей з подивом, але взяв.

Панi. Сталося порушення звичаiв, втiм, повнiстю глядачами схвалене.

Довгий меч в Отерi свячений, його навiть з полону викуповують разом з господарем. Якщо переможець залишае клинок у себе – значить, вiн уважае противника безчесним. На дуелi такого досi не бувало. Але ж i пiдлостi такоi теж…

Вона щось менi повiдомляла прямо в голову, але я ii зрозумiв не одразу: кров шугала в скронi. Зрозумiвши, пiднявся до суддiв. Жирний був переляканий, аж губи зблiдли.

Панi. Побоювався, що Хайнi його вб'е за «шмаркача».

Суддя, звичайно, недоторканний, але привiд для виклику можна знайти завжди. Отерський лицар так би й учинив!

…Двое iнших виду не подають, але збентеженi обидва. Причому якщо лiвий просто не чекав моеi перемоги, то принцу начебто нiяково – нiби вiн у чомусь винен.

Панi. Поясню в iншому мiсцi.

– Божий суд довiв правоту благородноi дами Морi-Ел. Ви виконували свiй обов'язок мужньо i гiдно…

Слухав я, по правдi кажучи, одним вухом, тому що побачив Панi.