Покохати відьму

Що Вона каже?

– А ти не зрозумiв? Коли вас з ним на вiз укладали, – я i правда iхав лежачи, як важко поранений, не хотiв, але Вона наказала, – я звернула увагу принца, що в тебе тут, в Отерi, немае людей…

Кольнуло мене при словi «людей», хоча насправдi це звичайне: е невiльники й у нас.

– Так що е в мого слуги свiй слуга. Точнiше, буде. До речi, тебе погодували?

– Я сказав, що ми з Тобою разом iсти будемо.

Панi хотiла щось сказати, та передумала.

Панi. Я звикла отримувати запрошення на вечерю у бiльш вишуканих висловах.

…Вечеряли ми, як Вона сказала, в «малiй залi». Мiж двома високими шкiряними подушками маленький столик. Посуд срiбний…

Панi. Цього я не наказувала. То слуги вважали, що вiн – мiй наречений, так що зi шкури пнулися заради майбутнього господаря.

…Вино дивне, а м'ясо так приготовлено, що майже й жувати не треба.

Панi. Звичайнi тефтелi – невже iх нiколи не готували в Замку? Не пам'ятаю.

– Панi, цей принц, що був суддею…

– Гарнi-Ла.

Я згадав, що принц – то принц, а про слуг Вона попереджала.

– Лакеi розумiють по-нашому?

– Нi, звiдки? Продовжуй, тут часто при нижчих говорять iноземними мовами.

– Розумiеш, вiн менi й сподобався й не сподобався. Водночас. Панi повернула в руцi келих.

– Так? А чим саме не сподобався? Взагалi-то вiн справжнiй.

– Пiдiйшов до нас тiльки пiсля того, як тричi стало ясно, що звiр здох.

– Це не боягузтво.

– Розумiю: вождь не всюди лiзти повинен.

Але Ти прибiгла ранiше, а вiн не втримав. І хлопчина поранений – якби не Ти, його покинули б помирати.

– Так, усе це так. Зрозумiй: вiн принц… Менi це складно тобi пояснити, але iнший тутешнiй шляхтянин тiльки плечима б знизав. На те слуги й створенi, щоб за панiв умирати… А Гарнi… нехай з моею пiдказкою, але подбав. Повiр на слово, в ньому й хорошого багато. Ти пий – пий: я дозволяю. Скiльки хочеш.

«Думаеш, я не помiчаю, що Ти сама тiльки кубок крутиш? Усе бачу».

* * *

…Прокинувся я на лiжку, з усiх бокiв оточеному тканиною, напнутою на палицi.

Почувши чуже дихання, повернув голову. Поруч зi мною лежала жiнка в рожевiй сорочцi до кiсточок. Я простягнув руку. Торкнувся…

Пiд час навчання Вона справдi жартувала. І ящiр хвостом теж пожартував. Ковалем iй працювати! Але як змогла, як зумiла не обертаючись i так точно пiд дих?!

– Та-ак, ви-хо-одить…

Коли менi прояснiло в очах, Вона вже сидiла, пiдiбгавши ноги.