Покохати відьму

Я поставила всерединi, i вiн припустив, що я визнаю себе його коханкою! Як то кажуть, дякую за честь, але змушена вiдмовитися.

Ну, Панi, вiд Твого голосу можна померти, i вiд смiху також. Навпаки тiльки.

– Не кукся, вiдвагу я поцiнувала. Беру тебе на службу – якщо, звiсно, згоден.

На останнiх словах знову пирхнула.

Панi. А куди б ти подiвся?

…На службу – це не до клану. Але, мабуть, менi в iхньому кланi випробувань не пройти, в них же, мабуть, усе життя – чарiвне…

Панi. Якби ж то.

Їй служити, накази отримувати цим голосом.

– Ну, нарештi! Отож, хлопчику…

До речi, я так i не наважився спитати, як ii звуть. Звертався – або «панi», або «хазяйка».

Панi. А менi подобалося.

…Вона ж мене звала хлопчиком. Чи чоловiчком.

Панi. Та не повертався в мене язик називати його повним iменем. Середня форма – «Хайнлорi» – у вустах жiнки значить, що вона належить iншому, – ситуацiя, яку я не визнаю принципово, бо всiх зарозумiлих, що вважають жiнку майном, посилаю дуже далеко.

А кожного разу, коли в мене виривалося «Хайнi», то починалися всякi непорозумiння на кшталт «де тут Святилище?» – це для того, щоб обвiнчатися, i смiх i горе. Доводилося змушувати його забувати, а це й для мене нелегко й для нього шкiдливо.

– Ходiмо до зброярнi. Бо вже й до п'ятисот порахувати можна, а все ще не озброений – куди це годиться?

Знов як з малим розмовляе…

– Сказано – не кукся! Ти в бою теж прислухатимешся, яким тоном наказую?

Панi.

Найефективнiший педагогiчний прийом: варто було сказати, що так у бою не годиться, – зразу ставав шовковим.

Комора така велика, що весь клан – колишнiй клан – озброiти можна, iще й залишиться. Мiж iншим, анi вiкон, анi свiтильникiв – але свiтло. Здаеться, що свiтяться самi стiни.

– Оцей ряд – на твiй зрiст. Вибирай.

Ох, як важко було проходити повз кольчуги! Не можна. Кольчуга – це ж цiлий скарб, а зброярня явно всього клану. Не можна брати того, чого не заслужив – навiть якщо дозволили.

Або iй скажуть, нескромного слугу вибрала, або Вона сама таке подумае.

Панi. Його правда – це була перевiрка. Як не дивно, вмiння читати думки – ще не гарантiя вiд помилок. З багатьох причин, починаючи вiд тiеi, що читати можна лише сформованi думки, думки у виглядi слiв. Егоiст менi був непотрiбен.

…Та пiсля кольчуг пiшли такi обладунки, що й не зразу скажеш, як iх одягати!

– Хазяйко, а шкiряного немае?

– Он у тому кутку.