Покохати відьму

Як i вимерлий европейський ягуар, вiн був пристосований до життя в холодному клiматi, i то не лише в степах, але й у лiсах; набагато бiльший та сильнiший за свого земного родича.

Хiба що хтось затримае.

– Один хлопчик так i зробив.

З цими словами вона менi волосся рукою скуйовдила. І приемно та прикро – як iз маленьким розмовляе. Розмовляе?! Боги та демони, я ж за всю цю розмову лише раз рота вiдкрив, я думав, а вона вiдповiдала.

– Так, я твоi думки читаю.

Демони пекла, хiба думки написанi? Аж раптом я згадав: та чаклунка вона, ворожбитка.

Вдруге я бачив ii, перший раз розмовляв – не мiг я такого знати. Але я не так здогадуюся, я так пригадую.

Перекладач. Тобто «моi вiдчуття аналогiчнi тим, якi я маю, коли я пригадую забуте».

– Отже, Хайнi, ми зараз…

«Хайнi?!» – перебив я ii. Потiм не смiв перебивати, нi.

– А Ти знаеш, що я вже носив меча?

По правдi кажучи, не клинок, а сокиру, одну на все та про все – i дрова рубати, i до бою ставати, але з точки зору Закону це все однаково.

– Здогадувалась, а що?

З моiх нiг знову неначе витягай кiстки.

– Панi, Ти хочеш мене всиновити?

– Нi-i… – Панi розтягла це слово, мабуть, на тисячу крокiв. – А звiдки така iдея?

Як це – звiдки? Нашу мову знаеш краще за мене, отже, розумiти повинна: з моменту, коли чоловiка мечем пiдперезають, називати його найменшим iм'ям можуть або батьки, зокрема батьки в клятвi, або його жiнка. На мiй вiк можливе i те, й iнше. І раптом… Пирхнув кiт! Вони, тварi цi, на полюваннi не гурчать, а лише пирхають.

– Панi! – я вмудрився кричати пошепки. – Кiшка пробралася! Стрибай у вiкно та клич на допомогу!

Панi.[1 - Хайнлорi користуеться своею рiдною мовою каро (народ аро, мова – каро). А Панi своi примiтки писала або отерською, або французькою мовами.]Ох, i перелякав вiн мене! Рiч у тому, що в звiринцi Палацу справдi жила пара цих хижакiв. Сестричка Корiтабб вирiшила з'ясувати, чому з усiх тварин у Дванадцяти Свiтах тiльки цi найчастiше нападають на людину. Притягла до Палацу молодого зоолога, але замiсть тварин заходилися вивчати його.

Якби цi бестii справдi вибралися з вольера, виникла б не дуже приемна ситуацiя.

«Анi слова, все представляй мовчки. Де вона, як ти думаеш?» Почав я згадувати, звiдки звук, i таки згадав: менi форкнули в обличчя. Панi, а не кiт. Але на кота дуже схоже.

Панi. Вiн дещо замовчуе. Тут певнi тонкощi, пов'язанi з побудовою речення. Законна дружина поставила б «Хайнi» або на початку, або у кiнцi речення.