Кривавими слідами

Коли жiнка посмiхалася, йому ставало приемно на душi.

Однак радiсть не надовго затрималася на обличчi патрульного. Вiн раптом наткнувся на нерозумiючий погляд Вiталiни. Так, i справдi! Недоречно тут усмiхатися: неповага до друзiв та родини жертви.

* * *

Понедiлок, 21 сiчня 2019 року. 10:35

Вiталiна Волошко зосередила всю увагу на слiдчому, який саме прямував до неi. За кiлька хвилин до цього молода жiнка мусила залишити Крiстiну в кiмнатi, аби вкотре поспiлкуватися зi слiдчим не в присутностi дитини.

Їй уже тут набридло, вона вiдчувала неабияку втому i знервованiсть. Хотiлося, кiнець-кiнцем, поiхати додому i хоч трохи розслабитися.

Убитий був iй майже нареченим. У свiй час iх познайомив Артем, коли Марко знадобився адвокат, аби вiдвоювати право в украiнськоi дружини брати участь у вихованнi новонародженого сина. То все виявилося не так просто: розлучення вiн уже майже отримав, а от право на дитину… iз цим чимало мороки, особливо – зважаючи на характер його колишньоi пасii: здаеться, очi йому готова видряпати.

Робота Вiталiни полягала в тому, щоб вiн мiг без проблем бачитися з дитиною. Чоловiк i молода жiнка вiдразу сподобалися одне одному i почали зустрiчатися. Навiть рiзниця у вiцi, майже двадцять рокiв, не стала на завадi. У своi сорок чотири Марко виглядав значно молодшим i подобався багатьом жiнкам. Не вельми гарне знання украiнськоi не завадило йому вiдкрити в мiстi двi невеличкi кав’ярнi, якi успiшно розвивалися.

Вiталiна ковзнула очима по слiдчому. Нiби молодий, проте серйозний погляд видавав справжнiй вiк – близько сорока, дуже худий та суворий. «Головне – зберiгати спокiй, – знову i знову давала собi настанову. – Не можна, щоб вiн помiтив, що я нервую».

Вiталiна i досi горнулася в шубку: опалення, звiсно, нiхто не ввiмкнув. Поряд продовжувала працювати слiдчо-оперативна група, а вона так i не могла зрозумiти, чи засмучена через смерть свого колишнього бойфренда. Здаеться, що… зовсiм нi.

«Зосередься!» – наказала собi, ледь помiтила, що слiдчий уже бiля неi. «Що йому ще вiд мене потрiбно? – iз пересердя подумалося. – Хiба я не розповiла все, що знаю?»

– Даруйте, маю дещо вточнити, – присiв Єгор Скляр бiля неi. – То в яких стосунках ви були з убитим? – І приготувався занотувати сказане до мобiльного.

На вiдмiну вiд колег вiн майже не користувався блокнотом та ручкою – усе записував у нотатки телефону.