Кривавими слідами

І по нiй видно, що вона звикла причаровувати чоловiкiв. Це у неi в кровi. Навiщо вбивати, коли можна вiдвоювати? Ну або ж просто знайти собi iншого.

Опери та слiдчий поки що вважали Волошко за найпершу пiдозрювану. Крiм неi з’явився Сергiй Ковальчук, директор кав’ярень, якi створив Вiтторiно. Щоправда, мотиву його вони поки так i не збагнули. Скляр скаржився, що той досi не вiдправив якоiсь потрiбноi iнформацii. І що це пiдозрiло.

Жiнка подивилася на старших за званням, якi, нарештi, вийшли з машини i попрямували до офiсу.

Із вулицi вiйнуло морозом, що, як завжди, насувався на нiч. «Коли ми вже роз’iдемося по домiвках?» – подумалося. Не те щоб iй не цiкаво, однак донька вже давно прийшла зi школи. Звiсно, дiвчинка в неi самостiйна, сама може повчити уроки i приготувати вечерю. І Властi теж. Патрульна глянула на годинник. Зовсiм скоро мала б заступати нова змiна. Їi дванадцятигодинне чергування завершувалося. Вони б iз Валентином скоро мали повернутися на базу, здати зброю. Завтра ж iз шести сорока п’яти ранку знову бути на роботi. Це так, як зазвичай вiдбуваеться. Двi деннi змiни по дванадцять годин. Потiм двi доби вiдпочивають. Далi двi нiчнi змiни по стiльки ж годин.

Але щось пiдказувало жiнцi: цього разу буде зовсiм iнакше.

* * *

Понедiлок, 21 сiчня 2019 року. 19:20

– Так, це наша машина, – пiдтвердила жiнка, як для себе визначив Скляр, рокiв п’ятдесяти. – Їi повернули сьогоднi вранцi.

– У справному станi? – нашорошився Тарас. За день вiн шалено втомився, живiт бурчав вiд голоду.

– Так, ми перевiряемо кожну автiвку пiсля повернення. Трiшки брудна зовнi, проте все добре.

– Повертав цей чоловiк? – Єгор указав на знiмок, зроблений з вiдео.

Жiнка уважно глянула на фото.

– Так, це був саме вiн.

Коротке коричневе волосся. Гарно зачесане. Звiсно, фарбоване. Панi Жовтенко поправила окуляри. Вона з цiкавiстю роздивлялася перш за все Єгора. Коп вiдразу помiтив це. Вiн звик до того, що його зовнiшнiсть завжди привертае увагу. Точнiше, змирився з даною обставиною: коли ти слiдчий i тебе легко запам’ятати – це не надто добре.

Але ж що поробиш?

– Нам потрiбна вся iнформацiя, яка у вас е, про цю людину. Щось незвичне помiтили в ньому? Можливо, нервував. Може, руки якiсь бруднi були чи ще щось, що кинулося в очi.

Панi Жовтенко замислилася, за мить похитала головою:

– Нi, нiчого такого не помiтила. Вiн узагалi нiяк не вирiзнявся серед iнших клiентiв.

«Інтересна панi», – якось мимохiдь подумалося Скляру.