Кубик Рубіка

Тобi, звiсно, у життi часто не щастить, але ж не настiльки».

Зусиллям волi примусила себе заспокоiтися. Серцебиття знову вирiвнялося, i патрульна навiть усмiхнулася. Вiдтак зосередилася на голосi Вiкторii. Вiн заколихував:

– Звернiть увагу на дихання. Повiльний глибокий вдих i повiльний видих, – пауза, поки Вiкторiя виконуе дихальну вправу. – Подумки «пройдiться» тiлом, вiдчуйте його, як одне цiле. Вiдпустiть напруження в м’язах…

І Власта вiдпустила.

* * *

Харкiв. Субота, 2 листопада 2019 року. 12:15

Єгор зiтхнув з полегшенням: нарештi вiн вийшов iз цього задушливого смердючого потяга.

Бовтун, як завжди, не пiдвiв, приiхав вчасно, i тепер старi друзяки радiсно обiймалися. «Ну, нарештi хоч щось приемне», – подумалося Скляру, коли вiн мiцно потискав руку Льонi.

– Як доiхав?

Єгор кинув погляд на людей, що досi виходили з потягу. Слiдак завчасно потурбувався про те, аби втекти звiдти серед перших: вже за десять хвилин до прибуття стояв перед самим виходом. Щойно з поiзда вийшло подружжя, яке всю дорогу його дратувало.

Спершу злiз чоловiк, дружина передала йому всi три важезнi дорожнi сумки, вiдтак сама ступила на харкiвську землю.

– Нормально, – вiдмахнувся Скляр, радiючи, що нiчне жахiття нарештi позаду.

Повз пройшла ще одна сусiдка – дiвчина з неголеними ногами та незачесаним волоссям. Єгор скривився, пригадавши, як дiвча зранку длубало бруд з-пiд нiгтiв. Не втримавшись, вiн знову вилiз на верхню полицю й не злазив звiдти аж доти, доки потяг не почав пiд’iжджати до пункту призначення.

– Я швиденько пiдкину тебе до готелю, а ввечерi ти до нас в гостi. Що скажеш?

– А хiба ми не пiдемо зараз обiдати? Ми ж домовлялися.

– Єгоре, вибач, роботи пiд зав’язку, – Бовтун притиснув долоню до горла, пiдтверджуючи своi слова жестом. – Не встигаю нiчого. Он моя машина, – вказав рукою. – Ходiмо.

Льоня швидко закрокував до автiвки, синього фольксвагена. Єгор поспiшив за приятелем, водночас роздивляючись прилеглу до вокзалу площу.

«Гм… не так вже й погано виглядае, порiвняно з тим, як було колись», – подивувався новому враженню вiд мiста.

Сiдаючи в машину, помiтив знайоме жiноче обличчя. Кiлька секунд знадобилося для того, аби згадати, що то мама дiвчинки з кубиком Рубiка. Поряд дрiботiла мала, правою рукою мiцно тримаючи коричневий рюкзачок.

Вже вiд’iжджаючи, Єгор зауважив, що у другiй руцi дiвчинка несла кубик.

Повнiстю складений.

* * *

Харкiв. Субота, 2 листопада 2019 року.