Кубик Рубіка

– Дивись на мене. На мене дивись. Присядь. Присiдай.

Невiдомий уперся. Вiн не мав бажання тут стовбичити й тим паче з кимось балакати. Мовчки похитав головою й зiбрався йти.

– Ти чув чи нi? Присядь, – вхопив за руки й легенько потягнув донизу, аби той нарештi послухався.

Андрiй допомiг хлопцевi сiсти на землю. Навiть у свiтлi лiхтарiв помiтно було його блiде обличчя. Невiдомий несподiвано застогнав: гучно, скривившись вiд болю.

– Заспокойся. Заспокойся, – Власта схилилася бiля нього. – Андрiю, викликай швидку.

Сильний вiтер жбурнув волосся на очi. Змахнувши неслухняне пасмо, патрульна накинула на голову каптур.

– Чорт, – стиха вилаялася Власта, зосередивши увагу на хлопцевi: його вигляд iй не подобався. – Тихо-тихо. Усе буде добре, – спробувала заспокоiти молодика, поки напарник по рацii викликав меддопомогу.

– Що сталося? – Андрiй заговорив до невiдомого, присiв поряд навпочiпки.

Хлопець пробурмотiв щось незрозумiле. Вiн плакав.

– Що, перенервувався, чи що? – спробував розговорити.

Андрiй роздивися довкола. Нiкого. Лише лiхтарi та iхня автiвка, поспiхом лишена з вiдчиненими дверцятами. Яскравi синi проблисковi маячки в темрявi.

Однiею рукою невiдомий продовжував триматися за серце, iншою сперся об землю. Власта спробувала зрозумiти, чи може вiн виявитися безхатьком, алкоголiком чи наркоманом. Вiд нього вiдгонило алкоголем, проте не занадто сильно. Бiла шапка, такого ж кольору куртка, синi джинси та кросiвки. Нiгтi короткi та чистi. Дивиться перед собою, патрульних нiби й нема поряд.

– Де ти живеш?

– На Вiдiнськiй[16 - Вiдiнська – одна з вулиць м. Рiвне].

Вiн все ще важко дихав, проте це не завадило зробити нову спробу пiдвестися.

– Тихо-тихо. Нi-нi-нi. Сиди, – скомандував Андрiй.

– Нiкуди не йди. Посидь так, добре? – попрохала Власта.

Хлопець послухався. Вiн все ще не пiдiймав голову до патрульних, зосереджений на чомусь своему. Механiчно заправив довгу шнурiвку до кросiвки.

– Дивися, зараз приiде швидка…

– Навiщо шви…ка?

Власта ледь змогла розiбрати, що той сказав.

– Все буде добре, – вкотре спробувала заспокоiти патрульна.

Хлопець проказав щось незрозумiле. Власта хотiла перепитати, проте Андрiй, очевидно, зрозумiв, оскiльки поцiкавився:

– А що з дiвчиною?

І знову Власта змогла розiбрати лише кiнець фрази:

– …у неi викидень.

– Давно зустрiчався з нею чи нi? – намагався тримати увагу хлопця Андрiй.

– Пiв року.