Кубик Рубіка

 – В то же время, когда и наш ребенок.

Єгор вiдчув, як серце вiд хвилювання несамовито застукало в грудях: вiн спитав, аби спитати, не очiкуючи позитивноi вiдповiдi.

– Но ребенка быстро нашли.

Єгор боляче впав iз сьомого неба на землю.

– Знаю, нам следователь рассказывал. Думали, что похищения связаны, но потом оказалось, нет.

– Дитину повернули батькам?

– Думаю, да, – стенув плечима свiдок.

* * *

Харкiв. Середа, 6 листопада 2019 року. 20:25

Єгор перевiрив iнформацiю, надану свiдком, i виявив, що в перiод, коли зник його син, справдi викрадали дiвчинку.

Дитину швидко повернули батькам, тож Бовтун не звернув увагу на цю справу. Проте увагу звернув Скляр.

Дiвчинку на iм’я Елiна Самборська викрали в липнi 1993 року й повернули за три тижнi. Скляр поцiкавився родиною дитини та як склалася iхня доля. Багато часу йому не знадобилося, аби встановити, що сiм’я Самборських – партнери Альтманiв по бiзнесу.

Дiзнавшись цей факт, слiдчий вiдразу поiхав iз ними поспiлкуватися.

Валерiй Самборський та його дружина Вiра Самборська пiдтвердили iнформацiю. От тiльки дитину повернули хворою на запалення легень, Елiна не вижила.

Розчарованим Скляр поiхав до себе в готель. Десь у душi пiдозрював, що в цiй iсторii не може бути все так просто. Зникнення дитини Самборських, а за деякий час поява однолiтки iхньоi доньки в сиротинцi. Така собi Олександра Альтман з’явилася нiзвiдки, без жодноi iнформацii про батькiв та мiсце появи на свiт.

«Щось тут не так», – переймався слiдчий.

У збiги Єгор Скляр не вiрив.

* * *

Харкiв. Четвер, 7 листопада 2019 року. 15:14

Власта Коваль прибула до Харкова напередоднi, оселилася в готелi й вiдразу ж почала знайомство з новим мiстом. На сходi Украiни патрульна опинилася вперше, тож iй страшенно цiкаво було побачити якомога бiльше. Вона передчувала цiкавий досвiд. Без сумнiву, канадськi колеги мають, що розповiсти.

Свою службу Власта дуже любила, проте iнколи вона здавалася iй нудною.

Надто в спокiйнi змiни. Хотiлося бiльше гострих моментiв. Та в тихому провiнцiйному мiстечку годi на них чекати. Інколи життя здавалося занадто прiсним. Вона згадала про доньку, завдяки якiй зараз тут перебувала. Зателефонувала Катi й перепитала, що мала? хоче отримати в якостi сувенiру.

– Придумала вже? – з сяючими очима Власта роздивлялася вулицi великого мiста.

– Ой, мамусю, що привезеш, – те й буде, – запевнила дiвчинка.