Привиди серед нас

 – Було. Таке однозначно було. Але тобi, старий шкарбан, я цього не розповiдатиму».

– Скажiмо, проблеми на службi, – пiдказав Адрiян Скляр. – Можливо, мiй син вам щось розповiдав про якiсь розслiдування?

– Єгор нiколи не дiлився зi мною робочими питаннями. Вiн узагалi всi проблеми тримав у собi. Мучився з ними сам, замiсть того, щоб дiлитися ними iз близькими. Не знаете, часом, хто привчив його до цього?

– Чоловiк не повинен нiкого обтяжувати своiми проблемами. Тим паче жiнку, – сухо промовив колишнiй слiдчий.

– Навiщо ж тодi питаете, чи вiн чимось зi мною дiлився? – уiдливо поцiкавилася Таня.

Адрiян Скляр важко зiтхнув, а вiдтак пояснив, мов малiй нерозумнiй дитинi:

– Мiй син завжди був занадто м’якотiлим. Путнього чоловiка з нього так i не вийшло.

* * *

Рiвне. Середа, 2 вересня 2020 року. 19:45

– Власто, а що ви тут робите? – Гусейнов неспiшно всiвся, вiдтак звiв на неi глузливий погляд.

Не очiкуючи цього запитання, патрульна витрiщилася на слiдчого: тон його насторожував.

– Ви маете щось проти моеi присутностi? – видобула з себе Власта.

– Ну, що ви, проти вас я абсолютно нiчого не маю, – повiльно почав Антон Гусейнов. – Але ви не маете права брати участь у розслiдуваннi, – вiн зручнiше вмостився; крiсло пiд його вагою неприемно заскрипiло. – Ви ж тут для цього, чи не так? Думаю, вам уже встигли розповiсти чимало зайвого, так? – у голосi з’явилися нотки невдоволення – Гусейнов перевiв погляд на обох оперативникiв.

Запанувала нiякова мовчанка. Трое приятелiв перезирнулися, кожен намагався осягнути несподiваний поворот подiй. Властi не дозволено брати участь у розслiдуваннi? Теоретично, звiсно, так. У неi зовсiм iншi повноваження в полiцii. Але ж… Гусейнов прекрасно знае, що вони з Єгором приятелювали й Власта неодноразово допомагала не лише порадами, а й активними дiями. Так само як i вони чимало допомагали iй зi свого боку. А тепер, коли Єгора вбили, як можна заборонити iй проводити розслiдування разом iз ними?

Гусейнов пiдвiвся, налив у чайник води й заходився готувати каву.

– Хтось складе менi компанiю? – увiчливо поцiкавився. – Можливо, ви, Власто? Це смачна кава, витончена. Їi принiс Єгор.

Власта заперечно похитала головою. Згадка про Єгора боляче вколола, до горла пiдкотився клубок – вона б i ковтка цiеi кави не спромоглася зробити.

Поки Гусейнов, мов король, не поспiшаючи, готував собi каву, Войтюк з огидою роздивлявся слiдчого.