Привиди серед нас

Тiльки от…

– Тiльки от нiчого не змiг довести. Звiдки у вас ця iнформацiя?

– По-перше. Невже ви думаете, що за багаторiчну службу у полiцii, – Скляр-старший поволi пiдвiвся й пiдiйшов до Гусейнова впритул, – у мене не знайдеться способiв дiзнаватися про все, що менi потрiбно?

Гусейнов наiжачився: колишнiй слiдчий зовнi виглядав бiльш нiж спокiйно, проте йому було би значно легше, якби Скляр кричав, лаявся та погрожував. Навiть якби вдарив.

Немае бiльш серйозного ворога, нiж той, хто нiколи не втрачае самовладання.

– По-друге. Нiколи. Мене. Не. Перебивайте. Вам ясно?

Гусейнов кивнув.

– Цiлком, – нiздрi його розширилися. – Адрiяне Володимировичу, – Гусейнов звiвся на ноги й вiдiйшов, силкуючись вивiльнитися вiд натиску лiтнього слiдчого – прихопив зi столу документи, пройшовся до робочого мiсця Гочмановського i долучив iх до високоi гiрки паперiв колеги, – повiрте менi, я, як i ви, прагну докопатися до iстини.

– Чому ви вирiшили взятися за це розслiдування, якщо так ненавидiли Єгора? Навiщо брешете менi, що приятелювали з ним? Ви так i не вiдповiли, де були у момент, коли вбили мого сина.

Жоден нерв не здригнувся на обличчi колишнього слiдчого, воно, як завжди, лишалося кам’яним та цiлковито непроникним. Нiхто нiколи не змiг би вгадати, про що думае ця людина. Цього разу колишнiй слiдчий зiбрався мовчати аж доки не почуе вiдповiдi на поставленi запитання.

– Навiть якщо ми з Єгором i мали якiсь проблеми – хоча, запевняю, останнiм часом нашi стосунки значно покращилися – я би не поважав себе, якби дозволив особистим проблемам завадити докопатися до iстини.

Зрештою, коли вбивають полiцейського – це виклик усiм нам. Не знаю, звiдки вам це вiдомо, але так, ви маете слушнiсть, я сам домагався того, щоб саме менi вiддали цю справу. Вважаю ii для себе викликом, а виклики я люблю, – Гусейнов замовк, спостерiгаючи за реакцiею Адрiяна Скляра.

Колишнiй слiдчий не зронив жодного слова, продовжував на щось чекати.

– Я був у вiдрядженнi, коли вбили Єгора, – на позiр спокiйно вiдповiв Гусейнов на ще одне запитання, однак розширенi вiд лютi нiздрi виказували його з головою.

– У якому саме мiстi?

Гусейнов зiбрався розповiсти, проте саме цiеi митi прийшло осяяння: Адрiян Скляр уже давно знае вiдповiдь.

«Цьому старому мудилу вже все про мене вiдомо».

– У Бродах, – знехотя вiдказав.

– Недалеко вiд Львова, еге ж? – трiумфуючи, заявив колишнiй слiдчий. Очi його лукаво сяяли, вiн посмiхнувся самим кутиком рота.