Кожен платить за себе

– Тодi, це все?

– Я думаю, що так. Бiльше не дзвони менi.

Джулiя пiшла, але змiсту зупиняти ii не було. І це був кiнець довгих i щасливих вiдносин двох закоханих людей.

Чому ти мене уникаеш… (на даний момент)

Устим ще довго прогулювався мiстом, намагаючись розiбратися в собi та позбутися спогадiв, якi вже давно вкоренилися. А тривала прогулянка i пекуче сонце повело Устима в магазин по мiнералку. То був старенький магазинчик на районнi, який би вже давно закрили, якби не молоденька i дуже балакуча продавщиця – Маша, нiхто з покупцiв не вiдмовляв собi у задоволеннi поспiлкуватися з дiвчиною, а вона в свою чергу знала все про всiх i жодна плiтка не могла пролетiти повз ii вуха.

Без лишнiх думок, вiдчинивши дверi крамницi, Устим побачив Джулiю, яка якраз розраховувалась на касi, вона виглядала такою ж красивою, як i тодi, коли вони ще були разом. Їi волосся акуратно зiбране блискучою шпилькою на бiк, а легка зелена сукня облягала тендiтну фiгуру. Пройшло стiльки часу, що Устимовi було якось незвично бачити свою колишню дiвчину, щось затиснуло його в серцi й мурашки побiгли пiд шкiрою.

Дiвчина виходячи здивовано глянула на Устима, не очiкуючи такоi зустрiчi.

– Привiт! – Устим зупинився.

– Привiт! – з сухою посмiшкою вiдповiла Джулi й пройшла мимо так нiби це був якийсь далекий знайомий.

Така реакцiя дiвчини здивувала й одночасно зачепила за живе, невже пiсля всього, що мiж ними було, вiн навiть не заслужив на коротку розмову з Джулiею.

– О, мiй столичний хлопець повернувся! – помiтивши Устима, весело прощебетала продавщиця.

– Привiт, Маша!

– Якщо ще раз так затримаешся в своему Киевi – нам прийдеться ще раз знайомитися.

– Не хвилюйся, я тобi нагадаю про себе.

– Чому ти так засумував?

– Та нi, нi. Жара, хотiв мiнералки купити.

– Якоi? Це не жара, щось сталося.

– «Моршинськоi». Все добре.

– Боже, невже це через Джулi. Ви були прекрасною парою.

– Що значить змiнив?

– Пам’ятаеш, яка вона була завжди привiтна i весела. Тепер нi одного лишнього слова не скаже, я думаю, що в неi, можливо якiсь проблеми. 10 гривень. – Маша подала водичку.

– Це тiльки тобi так здаеться?

– Нi, деякi ii друзi теж розповiдали, що зустрiтись з Джулiею i поспiлкуватися – це велика рiдкiсть. Вона вже не така, як ранiше.

В магазин зайшли новi покупцi. Устим подав грошi:

– Ясно, дякую.