Кожен платить за себе

– Куди ж ти пiдеш?! Будеш жити з дитиною на вулицi? Вже забула з якоi дiри я тебе витягнув? Якби не я, то ти б до тепер жила в своiй норi, i свiта Божого не бачила б. – Сашинин тато говорив розлючено, а його погляд був наповнений ярiстю.

– Досить! – рiшуче вiдповiла Вiра i демонстративно взяла з полички ключi вiд машини – Я забираю ключi – ти нiкуди не поiдеш.

Вона розвернулася, щоб вийти з кухнi й нарештi закiнчити цю напружену розмову. В той момент обличчя ii чоловiка ще бiльше налилося люттю, вiн вхопив ii за довге волосся i вдарив головою об стiну.

Вiра вiд несподiваного удару i болi – впала на землю, а ключi вислизнули з руки на пiдлогу. Чоловiк спокiйно пiдняв iх i байдуже переступивши через свою дружину, вийшов через другий вихiд з кухнi.

Сашко стояв нерухомо, немов скам’янiлий, така жорстокiсть батька була справжнiм зривом у його дитячiй незрiлiй свiдомостi. Таким Сашко, ще нiколи не бачив свого тата, невже це й справдi та людина, яка його так любить: носить на своiх сильних плечах, вчить iздити на велосипедi й розказуе, як поводять себе справжнi чоловiки.

Здавалося, що хтось чужий оволодiв ним i так агресивно себе поводить з матiр’ю. Вiн вже не раз був свiдком сварок мiж батьками, вже навiть почав сприймати це нормою iх вiдносин, але вiд побаченого хлопчик нiяк не мiг вiдiйти.

Вiра припiднявшись, сидiла на пiдлозi й обнявши обома руками колiна, плакала. Тодi вона й уявити не могла, що весь цей час, з-за дверей за нею спостерiгав ii маленький син.

Тепер чудовиська – дерева з великими гiлками-руками, якi стукали у вiкно – здавалися, нiчим, проти того що Сашковi прийшлося пережити кiлька хвилин тому.

Вiн i правда вже не знав, що робити, але вертатися в свою кiмнату було надто страшно.

– Мама, ти плачеш?

Вiра здивовано пiдняла голову, побачити перед собою свого сина – була справжньою несподiванкою для неi. «Боже, хоч би вiн нiчого не бачив»– промайнуло в ii головi. Вона похапцем повитирала очi так, нiби нiчого й не сталося:

– Котику, що ти тут робиш? Чому ще не спиш?

– Я не можу заснути.

Можеш лягти бiля мене?

Так, звичайно – Вiра вiдповiла так, наче це був ii обов’язок про який вона посмiла забути. Вона пiдвелася, взяла Сашка за руку i вони разом попрямували в дитячу.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/ksenya-korchuk/kozhen-platit-za-sebe/) на ЛитРес.